– Ти хочеш сказати, що грошей нам висилати не будеш? А для чого ж ти тоді поїхала за кордон? – здивовано мене питає донька по телефону.

– Напевно, ти так жартуєш, мамо. Я машину вже замовив, от-от привезти мають, а чим я заплачу? – обурюється син.

Три роки тому я стала заробітчанкою. Зараз шкодую, що не зробила цього раніше. Бо і вдома я була наймичкою, і тут, по суті, те саме. Тільки тут, в Іспанії, мені за мою роботу щомісяця тисячу євро платять, а вдома я навіть дякую ні від кого не чула.

“Невістка – собача кістка”. Я щодня відчувала це на собі, живучи в домі своєї свекрухи. Вона мене як не злюбила з самого початку, так за 23 роки нашого з чоловіком спільного сімейного життя нічого і не змінилося.

Коли я виходила заміж за Мирона, який був на 7 років старшим за мене, до того ж, з багатої родини, я була впевнена, що це правильний крок. Найбільше раділи мої родичі, яким не потрібно було тепер думати, що мені дати в придане, адже я потрапила в багату родину.

Я теж була щаслива, але не через статки чи будинок, я любила свого чоловіка і мріяла про щасливе з ним майбутнє.

От тільки щасливе майбутнє мені хіба снилося. Жили ми з батьками чоловіка, і у всі наші справи втручалася свекруха. В мене було таке враження, що я зайва. Адже чоловік радився у важливих питаннях не зі мною, а з своєю мамою.

Нічого не змінилося, коли у нас діти народилися. Я мала робити все так, як казала свекруха, а не так як вважала за потрібне. Дійшло до того, що діти мої бабусю слухали більше, ніж мене. В своєму домі я не мала ніякого голосу. Через що ночами часто плакала в подушку. Я почувалася нікому не потрібною – ні дітям, ні чоловіку, ні тим більше, його мамі.

У такій атмосфері я дожила до 44-х років. До речі, з таким способом життя, я виглядала років на 10 старшою за свій вік.

Виходу я не бачила, але він сам знайшовся якимось дивним чином. Свекруха моя останнім часом заладила, що з мене толку ніякого вдома, і що інші жінки, в яких діти виросли, давно вже поїхали на заробітки, щоб їм допомогти.

– А ти що, вмієш гроші заробляти? Прийшла на все готове і користуєшся усім. А могла б і сама трохи своїм комфортом посунутися, а не грітися біля нашого вогню все життя, – картала мене свекруха.

Я була просто обурена, про який комфорт вона говорила? Я у них була безкоштовною служницею – вся домашня робота була на мені: і зварити, і на стіл поскладати, і з столу прибрати, і посуд помити, і попрати, і прибрати, домашня господарка наша була теж на мені.

Тому я собі подумала, що мені нема чого втрачати, і поїхала на заробітки. В Іспанії я роблю ту ж роботу, але за великі гроші, і мені ще й дякують постійно.

В неділю ми з подругами ходимо гуляти, і в кафе, і їздимо завжди кудись на щось цікаве подивитися. Я таке вдома ніколи не могла собі дозволити. А тут у мене почалося наче інше життя. Я і манікюр постійно роблю, і зачіску, і стежу за своїм зовнішнім виглядом. Всі навколо відмічають, що я помолоділа.

Та я і сама це відчуваю. Скинула я з себе той тягар, який несла на плечах більше ніж 20 років. Життя стало зовсім іншим.

Своїх родичів я відразу попередила, що перших три роки я нічого їм присилати не буду, бо хочеться щось скласти, і з чимось суттєвим приїхати.

На диво, ця моя ідея свекрусі сподобалася. Вона мене в цьому підтримала, і навіть стала будувати плани, що ми придбаємо за ті гроші, які я за три роки складу, адже сума чимала виходить, мінімум 30 тисяч євро.

Додому я теж весь цей час не приїжджала, не хотілося щось зовсім. Ні діти, ні чоловік особливо про мене і не згадували.

Але щойно минуло означених три роки, як мої родичі заметушилися, особливо діти, які собі склали план як мої гроші в своїх цілях витратити. Донька хоче квартиру, а син дорогу машину.

А мене ніхто не запитав, чого я хочу насправді, бо всі звикли, що мамі нічого не треба, але вони не врахували того, що мама змінилася, і я вже не та, якою була колись.

– Нічого я тобі не збираюся давати, доню. І тобі, синку, теж. Хочеш квартиру чи машину – зароби на неї. А на мої гроші не розраховуйте, – заявила я своїм дітям, чим їх неабияк здивувала.

Вони ще довго не могли повірити в те, що я не жартую. Як це, їхня мама дістала голос?

Занадто? Можливо. Якщо чесно, то мені хочеться їм щось дати, та я себе зупиняю. Краще я нашим хлопцям матеріально допоможу.

І про себе мені час подумати. Бо ніхто за мене точно не подбає.

Можливо, я не правильно роблю, і хтось мене засудить. Але я вирішила змінити своє життя кардинально.