Я вже значну частину життя прожила, але мене гнітить і не дає спокою несправедливість, яка відбулася багато років тому і назавжди розділила мене з родиною.

В свій час гроші у нашій сім’ї зробили прірву між нами – трьома сестрами.

Я найстарша – не бідна, але і не багата, якщо порівняти з сестрами.

Багато років ми між собою не спілкуємося взагалі.

Живемо в різних країнах , але бажання спілкуватися немає ні у кого… Прикро, бо на цьому світі ми одна для одної залишилися найріднішими людьми, проте – чужими.

Згадую, як в дитинстві я їх малими доглядала, гралася… А тепер живемо як розірваний на шматки листок паперу.

Хоча часто їх згадую і думаю про них, але знаю, що я їм не потрібна, їм добре і без мене.

Маю діти і онуки, які швидше за все з ними теж не будуть спілкуватися… А все – через гроші і батьківську непорівно розділену любов.

Я була старшою сестрою і першою вийшла заміж. Ми з батьками і сестрами жили в селі, а чоловік забрав мене в місто.

Своєї квартири він не мав, тому ми спочатку знімали житло, і лише через 15 років змогли нарешті розжитися до власної квартири.

За цей час вийшли заміж і дві мої молодші сестри. Їм у придане наші бабусі з двох сторін залишили свій будинок: татова мама записала своє майно на середню сестру, а мамина мама – на молодшу.

Я нічого не мала проти, адже любила своїх сестер. Проте сподівалася, що в такому випадку свій будинок батьки перепишуть на мене, якщо сестри вже своє отримали.

І яким же було моє здивування, коли мама мені повідомила, що будинок і землю біля нього (землі було багато, близько одного гектара), вона залишає теж сестрам, бо їм потрібніше.

Я не знаю, з яких міркувань виходила мама, коли приймала таке рішення, минуло багато років, батьків вже давно немає на цьому світі, а я досі не можу їх зрозуміти.

У нас з чоловіком росло дві дочки, тому ми вирішили не чекати на придане, яке нам і так не світило, а самим заробляти.

Спочатку чоловік поїхав сам на заробітки в Чехію, а потім забрав мене з дітьми.

Так ми і зупинилися в Празі, тут дочки заміж вийшли, внуків мені народили.

У мене чудова сім’я, але часом мені дуже не вистачає моїх сестер, яких я досі люблю, але пробачити до кінця не можу.

Сестри між собою теж дружно не живуть. Вони ніяк батьківську хату між собою поділити не могли, от і пересварилися.

Не розумію, що їм ще треба, адже вони обидві живуть дуже заможно, значне краще, ніж я, хоча я вважаю, що мені непогано ведеться.

Чому сестри виросли і стали такими дріб’язковими?

Невже для них гроші і справді важливіші за людські стосунки?

Адже ми вже не молоді. Особисто я розумію, що більшу частину життя прожито.

Мені б дуже хотілося хоч на старість все виправити, та я не розумію, як це зробити.