– Я – твоя дружина, і ти маєш радитися зі мною, перш ніж кредит брати – я не чулася від обурення, адже Тарас взяв 40 тисяч гривень в кредит, щоб відправити свою сестру на відпочинок.

Мій чоловік дуже добрий, і цим активно користується його молодша сестра. Нещодавно він приніс додому нову куртку і чоботи, я зраділа спочатку, та виявилося, що це не для мене обновки, а для зовиці.

– Ти знову їй щось купив? – я не могла стримати емоцій.

Тарас наче не звертав уваги на моє хвилювання. Він спокійно поставив пакет на кухню і почав роззуватися.

Я відчула, як мені пече всередині. Я не знала, що мене дратує більше: його безтурботне ставлення чи те, що він взагалі не помічав, скільки сил я докладаю, щоб підтримувати нас двох, в той час як він сам витрачає шалені гроші на свою родичку.

– Чому ти весь час купуєш їй усе? Тарасе, у нас є свої потреби, у тебе є я, у тебе є своя родина.

– Ну що ти, не можна так говорити. Вона ж моя сестра, вона потребує допомоги. Ірина хоче вчитися, хоче мандрувати. Це нормально, – він відповів, навіть не поглянувши на мене. Його погляд був зосереджений на телефоні, де він знову писав повідомлення сестрі.

Я відчула, як мене це все ображає. Ми з Тарасом вже три роки разом, і в мене давно було відчуття, що я не на першому місці.

Сестрі чоловіка, Ірині, 25 років. Вона ніде не працює, бо здобуває другу вищу освіту, яку оплачує мій чоловік, оскільки своїх грошей у зовиці ще не має, а батьки не заробляють стільки багато, щоб виконувати усі її примхи.

Якщо з оплатою за навчання я ще готова була змиритися, хоча це нам виливалося у велику копійочку, то з тим, що він купує їй дорогий одяг, косметику, і все інше – миритися я не готова.

Нещодавно стало ще гірше. Ірина заявила, що вона втомилася, і їй треба поїхати на море. Звичайно ж, що її поїздку мав оплатити мій чоловік.

Я заявила в свою чергу, що цього не буде. Я теж хочу на море. Але собі відмовляю, бо це занадто дорого. То чому з нашого спільного бюджету має йти така величезна сума на відпочинок чужої для мене людини?

Тарас спочатку образився, що я його не підтримала, але потім ми поговорили, і мені здалося, що я його переконала. Та мені це лише здалося.

Щоб і мене не дратувати, і родичці не відмовити, чоловік взяв кредит, щоб оплатити поїздку на море для сестри.

Я не можу зрозуміти, чому він не бачить, що це несправедливо. Я теж хочу відпочити, хочемо разом поїхати на вихідні, але завжди є якісь “важливіші” витрати.

– Ти не розумієш, що відбувається. Чому я маю потім працювати, щоб виплачувати кредит, який ти взяв, щоб твоя сестра могла поїхати на море? Це реально перебір! – сказала, поклавши руки на стіл.

Тарас зітхнув і нарешті підняв на мене очі, але його вираз обличчя залишався незмінно спокійним.

– Ти ж знаєш, вона не може сама цього дозволити. Я просто хочу, щоб вона мала можливість побачити світ, розвиватися.

– А ми з тобою не розвиваємося? У нас є спільні плани, є майбутнє, є я, твоя дружина, – я вже не могла стримати гіркоту в голосі. Я зрозуміла, що не можу просто стояти осторонь. Я вимагала розуміння.

Тарас був здивований моїм обуренням, але, схоже, не зовсім розумів, чому я так переживаю. Він сів на стілець поруч.

– Але я ж не забуваю про тебе. Ти не бачиш, скільки я роблю для нас, для нашої сім’ї. І я не можу залишити сестру в біді.

– Ти ж не залишаєш її в біді! І море – це зовсім не про це. Якби сестрі треба було грошей на лікування – то інша справа. Але ж це відпочинок. У тебе є я. І ти забуваєш про мене, про нас з тобою. Ми теж маємо право на те, щоб ти інвестував у наше майбутнє, а не витрачав останні гроші на неї.

Мовчання розтягнулося на кілька хвилин. Я намагалася заспокоїтися, але всередині мене все кипіло. Я не могла зрозуміти, чому він не бачить, що це вже не просто допомога, а постійне забезпечення для сестри. Вона вже доросла, їй потрібно навчитися відповідальності. Тарас став для неї своєрідним «покровителем», але не в хорошому сенсі.

– Чому ти не розумієш, що у нас теж є потреби? Ти хочеш, щоб я завжди була терплячою, але я не можу більше це терпіти. Ти вже навіть не помічаєш, як віддаєш всю свою енергію на її потреби, – я була близька до того, щоб розплакатися, бо відчувала себе так, ніби в нього немає місця для мене.

Тарас почав говорити більш розмірено, ніби розуміючи мою стурбованість:

– Добре, я розумію твої почуття. Я зрозумів, що ти хвилюєшся. Але сестра не може цього зробити сама. Вона дуже залежна від мене, і я не можу залишити її без допомоги.

– Тарасе, я розумію, що родина важлива, але ми – це теж родина! Ми разом, і я теж маю право на твою увагу, твої ресурси. Ми теж повинні жити, а не витрачати останні гроші на те, щоб вона могла відпочивати, – я підвищила голос.

Тарас нарешті задумався. Здається, він зрозумів мої переживання, але все одно залишався впертий. Його погляд став серйозним.

– Я не можу просто залишити її без підтримки. Ти не розумієш, що це для неї важливо.

– А для мене важливо, щоб ти бачив мене, а не тільки її. Чи не бачиш ти, що з твоєю допомогою вона не навчається самостійності? Я не хочу бути твоєю «дружиною по залишку», коли ти постійно живеш для інших.

Він зітхнув, і його обличчя помітно змінилося. Можливо, це був момент, коли він усвідомив, що я не просто плачу через «дрібниці». Мені дійсно було боляче від того, як він ставиться до мене, як до другорядної людини. Він витрачає всі сили і гроші на іншу людину, а я залишаюсь осторонь, як “другий план”.

Я сказала чоловікові, що він має повернути путівку і закрити кредит, інакше я з ним розлучуся, бо цій допомозі не буде кінця.

Та чоловік стоїть на своєму – він не витрачав гроші з нашого сімейного бюджету, а кредит – це лише його справа.

А я так не вважаю. Розсудіть, хто з нас правий і наскільки нормальною є така ситуація?