https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/tobi-vsogo-14-rokiv-chym-ty-dumala-krychav-rozlyuchenyj-cholovik-my-vporayemosya-dmytre-ya-shhe-ne-zabula-yak-z-nemovlyatamy-obhodytysya/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Коли моя донька вирішила зустрічатися зі своїм однокласником Славком, я гадки не мала, чим все це обернеться і для мене, і для моєї Світланки.

– Оленко, їй всього 14. Не зарано хлопців додому водити?

– Дмитре, не панікуй. Я впевнена, все буде добре. У нашої Світланки своя голова на плечах. 

Ми обоє щиро вірили в те, що стосунки з однокласником – то звичайнісінька підліткова закоханість, яка швидко мине. 

Як же я помилялася. 

Минуло всього кілька місяців з того моменту, як донька познайомила нас зі своїм кавалером, а її поведінка кардинально змінилася. 

Світлася стала закритою, дуже задуманою і тривожною. Я боялася навіть зайвий раз її чіпати – роздратованість і злість на весь світ виливалася через край. 

Як я не намагалася розговорити дитину – все марно. Та через 2 місяці все стало очевидно. 

Я помітила, що моя Світланка помітно набрала вагу, та й смакові вподобання в неї різко змінилися. Прокладки, які я для неї купувала, так і припадали пилом на полиці у ванній кімнаті. 

Склавши всі пазлики докупи, я здогадалася нарешті, в чому ж справа. 

– Світлано, скажи мені правду! Ти вагітна?

Вона розревілася, як мале дитятко. 

– Пробач мені, мамо. Я не знаю, як так вийшло. Я не хотіла цього! 

Я не знала, що казати. В той момент мені наче дар мови відняло.

– Ви з татом тепер мене виженете, так? 

– Що ти таке кажеш? Куди? Звісно, що ні. Не плач, ми з усім впораємося. Ти ж не одна.

– Справді? – з надією спитала мала і кинулася мені на шию. – Мамо, я думала, що ви мене зненавидите. Намагалася приховувати свою вагітність до останнього, бо не знала, як розповісти. 

– Ми з татом тобі не вороги! Ти ж сама знаєш, що можеш про все на світі нам розповісти. 

– Ви ж не змусите мене… ну, сама розумієш. Я не хочу! Я вже полюбила цього малюка. 

– Світлано, ти мене дивуєш! Як я можу тебе змушувати чинити такий гріх! Будемо виховувати!

Звісно, Дмитра довелося ще довго заспокоювати після такої новини. 

– Чим ти думала?! Тобі всього 14 років! 

– Любий, все буде добре. Ми впораємося. 

Спільними зусилля нам з донькою вдалося вмовити його залишити малюка. 

Коли животик став ну дуже вже помітним, довелося йти на розмову до адміністрації школи. Рада вчителів і адміністрація ніяк не хотіли йти нам на зустріч. Змушували мене перевести доньку до іншої школи, щоб не псувати їхню репутацію. 

Але я не здалася! Звернулася, куди було треба. Моя Світланка довчилася в рідній школі, попри всі цькування педагогів і деяких однокласників. 

На випускний прийшла зі своїм малюком, каже, що на знак протесту. 

Треба було бачити обличчя директорки. Ото сміху було. 

Зараз донька вступає до коледжу, а з Дарусею нам буде допомагати моя свекруха. 

– Ото вже не думала, що в 60 з лишком прабабусею стану.

Дякувати Богу, що ми підтримали свою дитину. Якби все склалося інакше, я б нізащо собі не пробачила. 

А як би вчинили в цій ситуації Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Sofia