— Зраду не можна прощати! – Казала мені мати, у день нашого з Ігорем весілля.

Я цей урок добре засвоїла, коли мої батьки розлучились через невірність тата. Я не думала, що у мене буде така ж доля, як і у моєї матері.

Ми з Ігорем одружені понад десять років. Наші стосунки здавалися міцними й гармонійними. Затишний будинок, стабільний прибуток, двоє дітей та надійні друзі. Здавалося, ніщо не може стати на заваді нашого щастя.

Я почала помічати, що Ігор почав часто затримуватися на роботі, а коли повертався додому, був мовчазним та задумливим. На всі мої “Як справи?”, він відповідав, що все добре, але я відчувала байдужість з його боку.

Я вирішила перевірити його телефон. Знала, що це неправильно, але не могла стримати себе. Відкривши його повідомлення, я прочитала ім’я Наталія. Подивилась кілька повідомлень та зрозуміла, що Ігор мені невірний.

На ранок речі Ігоря стояли зібраними у коридорі. Він зрозумів, що я дізналась правду, але навіть не намагався виправдатися. Перед тим, як піти він тільки сказав:

— Хіба тобі мало того, що я тобі дав? Ти забезпечена й у дітей все є. Ти ще прийдеш до мене просити прощення.

Я не могла стримати сліз. Мама мене попереджала, що всі вони такі і я бачила, як вона так само виставила тата за поріг квартири. Ми якось прожили без нього, але щасливою маму я так і не бачила…

Він гордий, ніколи не піде перший просити пробачення та і своєї провини не визнає. Кілька днів я була в роздумах, як жити та що казати дітям. Про відрядження вони повірили, а далі що?

Кожен день я чекала від нього дзвінка чи повідомлення, але телефон мовчав. Ігоря ніби не стало у моєму житті. Як я його хотіла побачити, почути знайомий голос, висловити все… але не сталося. Він повністю зник з мого життя.