Кажуть: малі діти не дають спати, а дорослі – спокою. Саме так і сталося в цій історії наших героїв.

Олена й Степан втратили своїх половинок, залишившись вдівцями. Обоє вже перетнули піввіковий рубіж, але їхні діти впевнені, що батькам не слід думати про особисте життя, мовляв, їхній час минув.

Олена прожила зі своїм чоловіком у шлюбі 30 років, але діточок у них не було. Вона часто говорила:

— Чим я так завинила перед Богом? Чому не дає мені дитини? Хай буде Його воля…

Олена разом із чоловіком були чудовими хрещеними для своїх племінників і завжди допомагали їм, наче власним дітям. Життя у них було простим, але щасливим: затишна хата, город, дружні поїздки на курорти з кумами. Але після смерті чоловіка все змінилося.

Жінка продала більшу частину свого майна, залишивши лише невеликий город для вирощування овочів. Минулого року куми запросили її на відпочинок, але Олена довго вагалася. Вона була переконана, що сама там не знатиме, що робити. Та куми запевнили: вони знайдуть їй гідного супутника.

Так вона й познайомилася з Олегом, вдівцем із приємною вдачею. Після відпочинку вони обмінялися телефонами й час від часу спілкувалися, але все обмежувалося короткими розмовами.

Цього ж року Олена знову зустріла Олега на весіллі доньки кумів. Цього разу вона побачила його зовсім по-іншому. Після весілля їхнє спілкування стало ближчим, і зрештою Олег запропонував їй жити разом.

Він переїхав до Олени, адже у своїй квартирі не знаходив спокою через сина та невістку, які жили з ним. Спершу їхнє спільне життя здавалося жінці новим початком, але швидко з’ясувалося, що Олег не поспішав вкладати у їхнє спільне господарство.

Він давав гроші лише на продукти, а комунальні платежі й ремонти залишалися на Олені. Коли сусіди зверху затопили квартиру, жінка попросила Олега допомогти фінансово. Він погодився, але за умови, що вона поверне йому всю суму.

Це стало останньою краплею. Олена не витримала й висловила Олегу своє незадоволення. На що він відповів:

— Я не впевнений, що залишуся тут надовго, тому й не хочу вкладати гроші в чужу квартиру.

Ображена й розчарована, Олена попросила Олега покинути її дім. Але через два тижні він повернувся, мов нічого й не сталося. За чашкою чаю чоловік почав скаржитися, що син із невісткою використовують його фінансово, але при цьому не хочуть бачити у своїй квартирі.

Олена була розгублена. Чи варто знову приймати його назад? Вона не хотіла бути для нього лише зручною альтернативою. Адже жила з переконанням, що стосунки мають будуватися на взаємній підтримці, а не на вигоді.

Що б ви зробили на місці Олени, дорогі читачі? Чи дала б вона Олегу ще один шанс?