Ні я, ні чоловік похвалитися безхмарним і безтурботним дитинством не могли, тому пообіцяли собі, що в наших малих все буде зовсім по-іншому. Ми продали свій маленький будиночок в селі, щоб купити квартиру в Києві. Але цього було недостатньо, тому ми змушені були оформити кредит. 

Так склалось, що ми купили квартиру у будинку, де жили наші куми, тому нам було разом веселіше. Не все так ідеально, звісно, адже життя у столиці вимагає чималих коштів. Я працюю вихователькою у дитсадку. Самі розумієте, які копійки отримую за свою нелегку працю. Чоловік заробляє достатньо, але ж у нас дочка вже студентка, син у 10 класі, вічно якісь витрати. На саме навчання скільки грошей йде! Але ми не жаліємось ні на що, лиш би було здоров’я, мир і спокій в Україні. 

Але нещодавно сталося те, чого ми точно не очікували. Там, де ми проживали раніше, залишились свекруха, рідна сестра мого Івана з дітьми та чоловіком. Їхні доньки вже дорослі. І от одна зібралась вступати до Києва. Але про це вже ми дізнались після того, як свекруха приїхала разом з внучкою і заявила, що доки вони не владнають усі справи з університетом, доти будуть жити в нас. 

Тоді я намагалась пояснити свекрусі, що у нас немає місця для них у квартирі, на що вона мені відповіла:

– Та постелиш нам на кухні. 

Мені ледь очі не вилізли. Свекруха дала мені зрозуміти, що нікуди вона не ступиться. Я вирішила поговорити з чоловіком аби він владнав цю справу зі своєю мамою, адже це не вкладається ні в які рамки. Проте мій чоловік надто добрий та відмовити родичам він не може. 

Минуло два тижні, свекруха з Василиною досі в нас і, здається, не збираються навіть нікуди переїжджати. Мало того, вони ще й скаржаться, що їм незручно у нас.

– Тут така спека у квартирі, нема чим дихати! В нас повітря краще, ніж у Києві, — говорила свекруха.

– А я, якщо чесно, не звикла їсти таку їжу, як ви їсте. Може, зготуєте щось нормальне? – відказувала Василина.

Я кипіла від злості, а мій чоловік завжди намагався згладжувати кути. Але так не може вічно тривати! Я вже навіть до церкви ходила молитись, щоби та Василина не вступила і поїхала з бабулькою додому. 

От що робити в такому випадку? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!