Мій син переважно по закордонах, вже до того звик, а Алла, його дружина, виховує двох діток і сидить вдома.

Андрій купив квартиру в обласному центрі і це я вважаю першою дурницею, яку він вчинив. як я його перераджувала:

– Сину, ну навіщо тобі в те гамірне місто? Там не добре дітям буде ні вчитися, ні рости. Ти подивися, які у нас майданчики просторі і зелені, клумби, а там що? Бетон і асфальт! Послухай матір.

– Мамо, Алла хоче жити в великому місті і каже, що ви вже її дістали з відвідинами. А так на відстані ми всі будемо дуже сильно один одного любити.

Ох, хотіла б я тепер побачити, чи він дуже радий, що жінка далеко від мене та він матері своєї рідної. Бо я вже свасі не змовчувала ані слова, хай знає, яку доньку виховала.

Отож, син висилає Аллі гроші і вона ними порядкує. Хоч він і до того жалівся, що вона гроші тринькає, але я йому кажу:

– Сину, а ти давно був в магазині та на ціни дивився? То так здається, що ти багато грошей передаєш, але у тебе двоє дітей, ввесь час вони чогось хочуть та й Алла теж жінка молода, то коли ще собі щось нове прикупить.

Я її ще захищала, чуєте? Ой…

А далі й сталося те, що сталося.

Приїздить Алла до мене з дітьми і речами, а речей дуже багато:

– Вирішила у вас трохи побути. Поки канікули, щоб діти з бабусею побавилися.

Я так зраділа, онученьки мої золотенькі будуть у мене ціле літо! Як вже я ними тішилася, як я вже біля них ходила та й біля невістки, бо ж вона почувалася в мене, як шанована гостя. Те й робила, що з колишніми подружками зустрічалася та приходила пізно. Але я подумала, що у мене все під контролем, синові нічого про це не розказувала. Отак ті місяці й пролетіли, а вона й давай збиратися:

– Поїду, бо діти в садочок, самі знаєте, на наступний рік в школу старшій, то треба частіше ходити.

Я ще й грошей на таксі дала:

– Візьми, Алло, що будеш дітей по автобусах возити, у вас речей багато, тільки намучишся. Їдь з Богом.

Отак ми попрощалися, сумно мені було без дітей, тому я ще до них телефонувала чи не кожен день, але Алла ті дзвінки не дуже й заохочувала, б казала, що то діти гуляють, то ще в садку, то на гуртку, то в логопеда…

І ось я не витримала і поїхала до них, дуже вже їх хотіла бачити.

Я дзвоню в двері, а мені й відкриває якась чужа жінка.

– То ви няня?, – кажу я, а сама думаю, чого ж мене не покликати, коли я з радістю дітей побавлю?

– Яка няня? Я тут живу!

– Що?

– Живу я тут. Ви помилилися квартирою!

Я відійшла від дверей, подивилася на номер квартири і далі дзвоню.

– Пані, я вам пояснила, що я тут живу.

– Так, але тут живе мій син з невісткою і з дітьми! Ви хочете аби я подзвонила куди треба?

– Та що ви таке кажете? Та у мене ось договір на пів року!

Мені букви вже розпливалися перед очима. Алла здала на пів року квартиру в оренду і забрала гроші за два місяці… Сума дуже навіть пристойна. Але де вона сама?

І тут я й поїхала до свахи в село, а там вона з дітьми. Як почали ми виясняти, то виявилося, що вона наплела матері, що чоловік її з хати вигнав…

Я не розумію – навіщо таке плести? Невже людина так любить гроші, що ладна отаке чинити? Поясніть мені, бо я вже не знаю, де правда, а де ні.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота