Ми з Віталієм одружені п’ять років і на самому початку наших відносин свекруха мала зі мною відверту розмову:

– Ти нічого не отримаєш, повторюю – нічого. Віталій не має за душею ніякої квартири, а живе зі мною, бо більше не має де. В себе тебе я не прийму, я його попередила. Тому піди по-тихому.

Я була вражена і інтонацією і почутим. Ми були студентами і якось не думали про те, як ми будемо далі жити – чи з його мамою чи окремо. Але такий посил дав мені привід для роздумів. Бо якщо й справді жити нема де, то ми точно на свою стипендію на оренду не назбираємо.

То була наша найвідвертіша розмова з чоловіком і він сказав, що думав про те аби поїхати за кодон і заробити грошей на свою квартиру, бо з матір’ю жити він не хоче.

– Я втомився щодня вислуховувати, який успішний мій старший брат і чому я не беру з нього приклад. Я точно не поведу тебе жити до моєї мами, не хвилюйся.

І тоді ми вирішили, що раз таке діло, то треба їхати за кордон обом, щоб і швидше, і щоб наші почуття зберегти. Подавалися на різні програми щодо обміну студентами і нам пощастило – мені дали стипендію і Віталій поїхав зі мною.

Ми пробули там п’ять років, багато на що прийшлося піти, гроші просто так не даються. І документів не мали, і жили на переповнених квартирах, інколи не платили за роботу, знаходили якийсь ганж аби сказати, що це все не добре і вони за таке платити не будуть.

Всяке було і ми не могли дочекатися, коли приїдемо додому і будемо там працювати.

Потрібна сума у нас вже була і ми вже вибирали для себе район в якому хочемо жити, щоб і школа недалеко і погуляти було де.

Ми приїхали і з дороги пішли до його матері, щоб просто перепочити, а тоді вже з новими силами шукати собі квартиру для оренди.

Свекруха була здивована, що ми приїхали з грошима, вона чомусь була певна, що Віталій не матиме ні копійки. Щось вона подумала, а тоді сказала, щоб ми затрималися в неї, бо вона хоче запросити в гості брата з родиною, бо ж давно не бачилися.

Ми й погодилися. І ось прийшов брат, жінку його я не знала, але типова особа з віями і губами та діти, які не знали, як це тихо гратися.

А далі ми й зрозуміли, для чого нас було притримано.

– Слухай, Віталію, зараз не вигідно брати квартиру, бо ціни високі і ти переплатиш мінімум десять тисяч. Ти почекай трохи і купиш за нормальні гроші дуже хороші варіант.

– Для чого мені чекати?, – здивувався Віталій.

– Як для чого? Я ж тобі кажу – переплачуєш.

– То й що? я вже хочу мати квартиру і робити в ній ремонт.

– Того ти, сину, й такий по життю є, що брата не слухаєш. Такий багач, що готовий грішми розкидатися? Братові б дав тих десять тисяч, раз так вже хочеш комусь подарувати. А Дмитрик у справу вкладе та тобі й віддасть з часом.

І давай вони з усіх сторін на Віталія, щоб гроші їм віддав, бо й так ними нерозумно розпоряджається. Я дивилася на чоловіка і очам не вірила – він наче малів під таким натиском, дивився розгублено і мало не перепрошував.

– Ви чого на нього напосілися, – подала я голос, – то й мої гроші теж, тому на них навіть не надійтеся.

– От бачиш, Віталію, я тебе про неї попереджала. Меркантильна особа і все, а ти мене не слухав!

– Ми вас почули, але досить тут старатися, ми вже купили квартиру і грошей у нас нема, – відповіла я.

– Та за який час ви встигли?, – аж верескнула свекруха.

– За такий, пішли, Віталію, я й квартиру нам знайшла.

– Яка хитра, як все швидко зробила!

Але ми не чули. Взяли сумки і приїхали на орендовану квартиру. Сиділи з чоловіком обнявшись і розуміли, що нема нікого, окрім нас. Мені було прикро, що його рідні не бачать Віталія і не сприймають серйозно.

– У нас буде найкраща наша власна квартира і ми будемо там разом жити і діти наші. Все у нас буде добре, зрозумів?

– Так, дякую, що ти в мене є, – обійняв мене чоловік.

Так, це добре, що я в нього є, а він у мене.