Вже 4 роки тому мій старший брат Микола розлучився зі своєю дружиною. Що там у них з Уляною було, не мені судити, не мені й розбиратися в їх сім’ї.

Але для нас всіх це було досить таки великою несподіванкою: Майже 8 років прожили вони разом у шлюбі, дитина у них спільна з’явилася, наче все добре було, аж тут раптом розлучилися.

– Я пішов просто у тому, в чому був, з одним чемоданом, – пафосно вигукував братик, сидячи на кухні нашої мами, – все своїй дружині колишній залишив, тепер ось ще аліменти буду платити на дитину, дуже добре влаштувалася, нічого не скажеш.

– Що ти там їй залишив такого вже, – не витримала я цих скарг, – квартира була її, вона ще до шлюбу її мала, автомобіль їй теє її батьки купили. Ну от що ти нажив, щоб залишати їй?

Тут обурилася й моя мама за такі слова: а телевізор, а сковорідки-тарілки, а всякі праски та таке інше? Навіть ноутбук залишив, який купували, коли Уляна в декреті сиділа!

Я, особисто, перестала б спілкуватися з братом відразу прямо в ту ж мить, коли б він приніс від колишньої дружини в мамину квартиру праски та сковорідки. А ноутбук, з нього ж його власна дочка тепер мультики дивиться.

– Я тепер завжди буду просити постійно у неї звіт за витрачання кожної копійки з тих аліментів, які я буду платити, – щоразу повторював мій брат, який вважає, що залишив дружині цілий статок, – нехай не думає, що може собі там шикувати, обділяти дитину.

А мені Уляну так шкода стало! З яким чоловіком недобрим жила, я б сама не хотіла опинитися на її місці.

Того дивися, речі всі у неї в шафі перерахує до найменшої дрібниці. Деякі, мовляв, він їй купував, коли вона в декреті сиділа. П’ять років тому, пам’ятаєш?

Брат мій оселився знову в своїй кімнаті маминої квартири, бачилися ми потім не часто, я з своїм чоловіком живу окремо. А ось Уляну, свою колишню невістку, я бачила доволі часто, живе вона недалеко від мене.

Одягалася вона скромно, видно було, що зайвих грошей у неї немає. Племінницю в школу збирала одна, тому що колишній чоловік сказав, що аліментів їй повинно бути достатньо і більше він ні копійки не вкладе.

– Ну платить, – сказала Уляна на моє запитання, – але хіба це гроші суттєві, аліменти невеликі, рівно чверть з офіційної зарплати, а потім до наступних виплат постійно мене засмучує колишній чоловік своїми щоденними дзвінками та питаннями, а куди я такі гроші викинула, а чи не сиджу я по ресторанах чи кафешках якихось, а чи не є у мене ще хтось, на кого я витрачаю дитячі гроші.

– Розумію, складний характер в Миколи, шкода, що не можу тобі допомогти.

– Я вже не рада цими аліментами, одні непорозуміння суцільні, ти, як жінка, мене розумієш, а Микола, немов у вигаданому якомусь світі живе. Згадувати тепер мені буде ці аліменти до повноліття доньки.

Ми з Уляною ніколи подругами особливо не були, але жінка вона була цілком хороша. Я особисто ніколи б не хотіла бути на її місці, коли з боку спостерігаю ситуацію її.

У мого чоловіка є власний бізнес, нічого особливого, але на життя нам вистачає цілком. Попросила я його влаштувати до нас на роботу колишню дружину Миколи, адже розуміла, як Уляні важко живеться.

Колишня моя невістка – економіст, на роботі своїй отримує копійки, а у нас виходить буде мати набагато більше, правда працювати доведеться не лише бухгалтером, а й адміністратором, і замовляти продукти для кафе і багато іншого.

– Уляно, кажу, – спробуй з нами працювати, нічого ж не втрачаєш зовсім, роботу за копійки ти завжди знайдеш, а чоловік потім і розширюватися планував, доростеш до посади керуючого і все у тебе буде добре.

Уляна добре подумала та погодилася з вдячністю. І ми не пошкодували про це.

У роботі вона була хороша, обов’язкова і істотно полегшила чоловікові його працю, поки я сиділа в своєму затяжному декреті, народивши одну дитину за іншою.

– Навіщо ти її на роботу взяла до вас?, – не розуміла мене моя мама, – вона у твого брата стільки грошей бере постійно! Вона щомісяця забирає чверть його зарплати! А тепер ти їй платиш ще? Краще б братові допомогла, а не чужій людині.

– Мамо, – пояснюю я їй, – чоловік платить зарплату Уляні, не я. І платить він її гроші не просто так, а за виконану роботу. А ти порахуй, скільки у тебе в місяць йде на харчування, особливо зараз, коли Микола знову з тобою живе? Напевно не пару тисяч, а набагато більше. Чому ти вважаєш, що твоїй власній онуці досить аліментів копійчаних від її батька, адже він більше їй не допомагає нічим?

Мама не погоджується зі мною, вона просто навіть не полишала своєї думки, вона вважала, що вона права в усьому і пред’являла мені претензії, що краще б я взяла на роботу власного брата, а не його колишню дружину.

– А ось тут, ні, – кажу, – Микола твій робити нічого не хоче, та ще й обурюється з кожного приводу, він би воду варив в колективі, замість роботи. А його дружина просто взялася старанно та працює відмінно, вона дуже старається правда і ці гроші вона справедливо отримує.

Через 2 роки, чоловік, як і планував, відкрив ще одне кафе, та ще й магазинчик невеличкий при ньому, а Уляна стала там керуючою, займає гарну посаду, відповідальну і дуже важливу для бізнесу. Та ще й мені допомагала бухгалтерію вести.

– Уляна на пів дня лише працює, а то відпочиває, – говорив мені брат Микола, який побачив фото Уляни з донькою в соціальних мережах, – на мої гроші! Я плачу, а вона шикує! А мені навіть нікуди нову дружину привести.

– Ти хочеш сказати, – запитала я в брата, – що ті копійчані аліменти, що ти в місяць їй платиш, то міг би квартиру купити за них?

Тут мама заступилася за Миколу, вирішила своє слово сказати. Мовляв, це я винна, я брату не допомагаю нічим.

– Колишню його дружину облагодіяла, а власний брат мені зовсім байдужий? Що ти за дочка, що ти за рідна сестра така, – не втомлювалася дорікати мені мама, адже дійсно не розуміла нічого.

– Ах я дочка не така? – я розлютилася, – А що він за рідний батько для дитини, і що ти за бабуся така, якщо вважаєте, що на копійчані аліменти Уляна може з дитиною жити і ні в чому собі не відмовляти? Ти, наприклад, коли свою внучку бачила востаннє? А я скажу коли, ще до розлучення сина.

Мені просто соромно, якщо чесно, що брат себе повів так, але ще більше мені соромно за мою власну матір, адже вона сама мама і просто викреслила свою внучку зі свого життя.

Мама ж теж жінка, і теж з батьком була розлучена, невже не пам’ятає, як це – жити на аліменти?

А поки я вирішила, що більше грошей мамі своїй не даватиму, от просто ні копійки, як я робила це щомісяця. Нехай спробує пожити так, без моєї допомоги. Хай побачить, як добре живеться людині на пенсію мізерну. Чи зможе вона так? Може тоді краще зрозуміє Уляну?

Можливо, щось до неї дійде та вона все зрозуміє. Як думаєте чи правильне це буде рішення?