Ще в 90-ті роки працювала в університеті на факультеті іноземних мов, вільно володіла англійською. Та була невдоволена низькою зарплатнею, тому виїхала в Грецію, залишивши дітей на маму.

Пропрацювала 3 роки покоївкою у готелі. За ці роки добре вивчила грецьку мову і невдовзі стала адміністратором. Працює на цій посаді уже 30 років. Хоч бабуся має складний характер, перед нею вся сім’я ходить навшпиньки, сподіваючись на значну матеріальну допомогу.

Коли чоловік привів мене знайомитись, бабуся була у відпустці. Їй одразу вдалось продемонструвати, хто в хаті командир. Оглядала мене, наче товар, з ніг до голови. 

– Ну, розкажи про себе!

Я розгубилась і замовкла, тоді бабуся запитала у Сергія

Що вона така у тебе ні риба ні м’ясо?

У розмову втрутилась свекруха Марія Семенівна, пояснивши, що я трохи соромлюсь. Тоді я врешті зважилась і почала розповідати про свою сім’ю, сказала, що родом з невеличкого села. Але пані Галина навіть не дослухала:

– Все ясно, біднота. Сергію, ти не міг знайти собі рівню?

Я хотіла крізь землю провалитися. Більше не могла слухати ці приниження, встала, подякувала за частування і пішла до дверей. Потім кинула гострий погляд на чоловіка. Він пішов за мною

Свекруха намагалась нас зупинити, але ми не слухали. Всю дорогу я плакала, Сергій заспокоював:

– Бабуся Галина у нас командир, навіть дідусь, маючи чиновницьку кар’єру, завжди її слухав. Характер у неї з кожним роком усе складніший. Вона навіть рідну дочку з хати вигнала, бо вона вийшла заміж за бідного. Ось уже 20 років, як вони не контактують. Тато, правда, не кинув дочку, спілкуються таємно

Я була шокована, яким же монстром треба бути, щоб власну доньку вигнати. 

– Теж набридло потурати бабусі, але мама боїться, що теж зостанеться без її підтримки і просить бути терплячим. Та я вже втомився. 

– Тоді ми не будемо спілкуватися з цією старою і так довкола неї достатньо клоунів, – підтримала чоловіка.

Ми зайнялись підготовкою до весілля, але бабуся сама нагадала про себе. Тоді Сергій прийшов дуже знервований. 

– Мама вмовляє мене помиритись, інакше квартири нам не бачити. Бабуся хотіла подарувати мені, як онуку, житло, але ти їй не сподобалась. Тепер вимагає, щоб ми розійшлися, але цього не буде. Я дуже люблю тебе, а проблему з квартирою вирішимо.

На нашому весіллі не було рідних зі сторони чоловіка. Сестра просто надіслала смску з вітанням. Вже рік вони з нами не спілкуються. Іноді свекруха таки нагадує про себе, сподіваючись, що чоловік отямиться. А квартиру нам купили мої батьки без жодних вимог. З рештою – самі впораємося.

А як ви вважаєте, ми правильно вчинили, що розірвали це замкнене коло? Чи слід було надалі потурати бабусі?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення