Я ніколи не вірив у передчуття. Я завжди вважав себе раціональною, розсудливою людиною.

Якщо не було фактів, не було й причин для хвилювання.

Але того дня, коли я повернувся додому на дві години раніше, ніж зазвичай, щось стиснулося в мені, щойно я підійшов до вхідних дверей.

Ми прожили разом багато років. Звичайний шлюб, звичайна квартира. Але за останні місяці мій чоловік помітно змінився. Він став дратівливим, відстороненим і скритним. Він часто був відсутній або повертався додому виснаженим і одразу йшов у душ.

Він сказав, що це стрес на роботі, щось тимчасове. Я хотіла йому вірити. Я намагалася не думати про найгірше.

Того дня мою зустріч несподівано скасували. Я закінчила раніше і вирішила зробити йому сюрприз. Я зайшла в магазин, купила продукти для смачної вечері та запланувала тихий вечір разом. Дорогою додому я спіймала себе на посмішці, згадуючи, як колись між нами було.
Я тихо відчинила вхідні двері. Відразу ж почула звуки з квартири. Голоси, глухий стукіт, щось важке переміщали. На одну коротку секунду я подумала про грабіжників. Але звуки доносилися з нашої спальні. Моє серце почало калатати, і я, не замислюючись, пішла коридором.
Я відчинила двері спальні.
Мій чоловік стояв у дверях. Зовсім голий, вкритий потом і пилом. Його волосся було сивим від штукатурки. Він не був наляканий, не збентежений — просто заціпенів, дивлячись на мене широко розплющеними очима, як дитина, що опинилася в центрі чогось.
Але я дивилася не на нього. Я дивилася повз нього, у спальню.
Вона була знищена.
Шпалери були зірвані з кожної стіни. Величезні шматки штукатурки були зірвані, оголюючи цеглу та проводку під ними. Підлога була похована під товстим шаром пилу, розбитої штукатурки та будівельного сміття. Наше ліжко було засунуте в дальній кут і обгорнуте поліетиленовою плівкою. Шафу перетягнули в центр кімнати. А за тим місцем, де вона стояла роками, тепер був величезний отвір у стіні, що вів прямо до сусідньої квартири.
Я не могла осмислити те, що бачу. Мій розум приготувався до зради, до іншої жінки, до найгіршого можливого сценарію. Це було те, чого я ніколи не могла собі уявити.
Мій чоловік почав швидко говорити, майже спіткнувшись об слова. Не виправдання за невірність, а вибачення за зіпсований сюрприз.
Шість місяців тому наша літня сусідка померла, не залишивши спадкоємців. Мій чоловік дізнався, що її квартиру продадуть через житлово-комунальний департамент. Не сказавши мені, він зібрав усі наявні ресурси — свою річну премію, позику від брата та другу банківську позику, про яку я нічого не знала — і купив квартиру до того, як вона вийшла на публічні торги.
Його план був надзвичайним. Він мав намір об’єднати обидві квартири, прибравши спільну стіну, фактично подвоївши нашу житлову площу. Він хотів створити той дім, про який я завжди говорила — окрему дитячу кімнату, справжню велику кухню та невеликий окремий кабінет, де я нарешті могла б працювати над своїми проектами дизайну інтер’єру з дому, а не сидіти щовечора за кухонним столом.
Щоб заощадити гроші, він вирішив сам виконати всі демонтажні та базові будівельні роботи. Місяцями він повертався додому під приводом того, що раніше закінчує роботу. Він переодягався у старий одяг, заклеював вікна, щоб стримати шум і пил, і годинами ламав стіни, прибирав сміття, прокладав нову електропроводку та штукатурив поверхні. Це пояснювало його постійне виснаження, дратівливість, таємничі зливи, щойно він переступав поріг. Півроку він ховав будівельний пил у волоссі та штукатурку під нігтями.

Звуки, які я чула, були схожі на удари кувалди по цеглі. Голоси були пов’язані з навчальним посібником з будівництва на його телефоні. Він був роздягнений, бо температура в герметичній кімнаті без вентиляції сягала майже сорока градусів, і він роздягся, просто щоб пережити спеку.
Він планував розкрити все на річницю нашого весілля, до якої залишалося лише три тижні. Ремонт був майже завершений — нові стіни, нова проводка, оновлена ​​сантехніка, і він уже вибрав кухонну плитку, яка, як він знав, мені сподобається.
Я стояла в тій запиленій, напівзнесеній спальні і плакала. Не від гніву чи зради, а від приголомшливого усвідомлення того, що я місяцями мовчки підозрювала найгірше про чоловіка, який буквально руйнував стіни, щоб побудувати мені краще життя.
Він був далеким не тому, що перестав мене кохати. Він був далеким, тому що вкладав кожну унцію своєї енергії в таємницю, яка мала зробити мене щасливою. Іноді людина, яка, здається, приховує щось жахливе, насправді приховує щось прекрасне.