За професією я кондитер, працюю у ресторані і з дому виконую замовлення. Роблю торти, пряники, десерти. Я дуже люблю свою роботу і клієнти мною задоволені.

Я росла у дитбудинку і це навчило мене самій дбати про себе. Мій коханий Микита знав, що у мене є квартира, яку я отримала від держави. Більше ніж рік він сидів у мене на шиї і перебував у постійних пошуках роботи. Надовго він ніде не затримувався. Йому постійно все не подобалось або хлопець скаржився, що втомлюється:

– Це не те, що якісь торти пекти! – пояснював він. Як мені було боляче! Скільки я не намагалась пояснити, що моє ремесло теж потребує немалих зусиль, даремно!

– Та таке може робити кожна жінка. Не думай, що ти особлива! Навіть якщо ти досягла успіху, навряд чи ти цим відрізняєшся від інших.

Мене гнітило таке становище. Та думала: може, він так намагається самоутвердитись. Згодом я зрозуміла, що Микита не хоче працювати. Йому було зручно проводити свої будні серед ласощів і крему, хоч він це заперечував. Чоловік постійно дорікав, що це я не для нього так стараюсь.

– Ти хоч би тістечко спекла для мене. А так – усе в бізнес. Для кого так стараєшся? Маєш когось на стороні? Любиш його?

Було несила це терпіти. Микита не розумів, що я стараюсь саме для нього! До всього, ще й підключалася його мама, Іванна Василівна, яка постійно втручалася в наші справи:

– То ти печеш тортики чи коханцями листуєшся? Микита мені розказав, що ти всю ніч на кухні просиділа та ще й з телефоном!

Я не очікувала такого звинувачення, але відповіла спокійно:

– Я пекла торт за новим рецептом.

– Чи може, з кимось переписувалась? Ану зізнавайся!

Я не витримала, сказала Микиті, що так більше тривати не може і попросила зібрати речі.

– Та, будь ласка, мені й самому набридло таке становище. Ти весь час думаєш про роботу, від тебе навіть тхне тортами!

Такого я не очікувала почути. Микита був дуже грубий. А потім пішов, гримнувши дверми.

Деякий час я мала спокій. Моє життя змінилось, у мене навіть побільшало замовлень. Та одного ранку я побачила на порозі Іванну Василівну. Вона слізно просила пробачити її сина і дозволити йому повернутись.

– Вибачте, але я завжди обираю тих, хто мене цінує.

Я закрила перед нею двері і продовжила виконувати свою роботу. Микита приходив у ресторан, де я працюю і просив ще раз все обдумати. Та я була неприступною. Не хочу псувати собі нерви. Адже він мене ніколи не зрозуміє. Для таких людей нема другого шансу. А ви як гадаєте?

MarichkaF