Оце я додому приїхала! Нікому такого прийому не побажаю. Спочатку все виглядало не просто добре, а навіть дуже добре. Мої дві дочки мало не щодня телефонували мені в Італію, питали, що мені приготувати.

Звичайно, що така турбота від дітей мені неабияк була до душі, бо мене не було вдома аж два роки, і я за ними справді дуже скучила.

Взагалі, я на заробітках в Італії вже 10 років, і весь цей час все зароблене я чемно ділила між своїми дітьми. Вважала, що саме так і буде правильно, та й інші заробітчанки всі тут так робили.

Так вийшло, що обидві мої доньки вийшли заміж і пішли жити до своїх чоловіків. Обидва зяті з нашого села, так що дочки жили поряд. І моя хата теж недалеко від них.

Але замість того, щоб мирно, по-родинному жити і приятелювати, дочки почали сваритися, кому я більше дала. Дійшло до того, що я спаковувала їм дві однакові сумки з продуктами, і гроші ділила рівно навпіл, щоб суперечок між ними не було.

Мені було і неприємно, і дивно це спостерігати, бо в дитинстві вони жили мирно між собою, у них різниця у віці невелика, тож дівчата були подругами, усіма таємницями одна з одною ділилися. А відколи вийшли заміж – наче чорна кішка перебігла їм дорогу.

Я впевнена, що це справа в зятях, хлопці обидвоє ласі до моїх грошей, от вони дружин своїх і налаштовують одна проти одної.

Мені це дуже неприємно, але що я можу зробити? Дочки дорослі, тепер їхня сім’я – це їхні чоловіки і їхні діти. То ж я вирішила, що як мама просто буду порівну давати, а в справи їхні я не втручатимусь. Навіть останніх два роки я давала їм всього по 100 євро щомісяця, а решту собі відкладала про всяк випадок.

Дочки спочатку висловлювали своє невдоволення, а потім затихли. Кожна з них собі подумала, що якщо я збиратиму гроші, то вийде кругленька сума, яку вони зможуть на свої потреби витратити.

В цьому році я приїхала додому в двадцятих числах листопада. На початку грудня у мене день народження, потім Різдво, а далі я планувала повертатися назад.

Дочки мої про мій приїзд знали і дуже мене чекали. Прибрали разом в моїй хаті, стіл накрили. Але поки я приїхала, то вони вже встигли пересваритися між собою, бо не можуть поділити гроші, які я везла додому.

Так що не встигла я поріг хати переступити, як молодша донька замість обіймів стала мені говорити, що ці гроші я їй маю віддати, бо вони з чоловіком вирішили машину купити.

– А чого це тобі? Нам потрібніше, зима на носі, а у нас будинок не перекритий, – перебиває її старша донька. Дві вони були налаштовані на те, що саме одній з них я віддам всю суму.

Прикро, але діти навіть не запитали мене, як я з дороги. А відразу прийнялися до обговорення основної теми – кому я віддам гроші.

І хоч я була не готова до такого повороту, бо збиралася просто з ними посидіти, поговорити, адже скучила дуже, та я зібралася з силами і сказала, що сьогодні я надто втомлена, і не маю наміру обговорювати з ними це питання.

За столом обидві дочки мовчали, зяті, які теж прийшли тещу-заробітчанку зустрічати, теж були не надто говіркі. Вони вже плани склали на мої гроші, але вони нічого не отримали.

А я дивилася на них, і мені в голову прийшла чудова ідея – нічого давати я їм не збираюся. Я краще для себе ці гроші збережу. Чомусь мені дуже захотілося купити собі однокімнатну квартиру.

Я за цей час, поки була в Італії, вже звикла жити в квартирі, то ж не знаю, чи мені буде зручно в селі в своїй хаті.

Одним словом, дітям я свій вердикт оголосила – нікому грошей не даю, собі тримаю, бо збираюся однокімнатну квартиру купувати.

Дочки образилися, але відступати вони не збираються. Вони вже між собою не сваряться, а вирішили об’єднатися, щоб випросити в мене гроші. Тепер вони готові ними поділитися.

– Мамо, ну ще цей раз віддай гроші нам, а далі вже будеш собі на квартиру збирати. Зрозумій, у нас є свої плани, нам дуже треба, – просять мене дочки щодня.

Я вже зовсім розгубилася. Порадьте, що мені робити? Віддати ще цей раз гроші дітям, чи вже собі на квартиру відкладати, як і задумала.