– 20 євро? Ти це серйозно, мамо? – став картати мене син, коли я його дітям за коляду урочисто вручила по 20 євро.

– Молодці, діти, вгодили бабусі – гарно заколядували, – похвалила я 8-ми річного онука Юрчика і 12-річну онучку Марину, і витягла з гаманця по 20 євро.

Цього, виявляється, замало, бо діти вважають, що бабуся-заробітчанка могла б і більше дати.

Внук нічого, він зрадів і тому, що було, а от внучка, Маринка, пішла в іншу кімнату засмучена. Невістка побігла за нею, щось їй там сказала, і повернулася за стіл.

Ми продовжили частування. Я ж з Італії всього кілька днів як приїхала, додому, у відпустку. Останніх три роки я не приїжджала, бо у мене була гарна робота, я мала можливість добре заробити, то чого мені було кататися туди-сюди.

А в цьому році не стало моєї синьйори, яку я доглядала, тобто стару роботу я втратила, а нову ще не знайшла, тому і вирішила, що вдома до весни побуду, а потім знову на заробітки.

Живу я окремо, у мене є свій будинок, який я привела до належного вигляду. Але ж одній в таке свято сумно, тому я і пішла до сина, який живе неподалік.

У нього теж є будинок, багато в чому я йому допомагала, але мій син все вміє своїми руками зробити – він і у себе вдома більшість робіт сам зробив, і у мене теж, коли в мене ремонти йшли, за що я йому дуже вдячна, бо ж це неабияка економія на майстрах.

Взагалі, з сином і невісткою я живу дуже добре, а чого мені мирно не жити? Він у мене один. Щоправда, я не віддаю йому всі свої гроші, вони мені самій потрібні. Але час від часу допомагаю, і коли син попросить, я ще ні разу не відмовила.

Прийшла я до них на Святвечір, невістка столи такі накрила, що любо глянути, і смачно все дуже було. Я ж в Італії дуже скучила за українською їжею, тому з задоволенням їла все, що невістка зготувала, але особливо мені зайшли пампухи. Такі вже добрі вони у неї вийшли, що навіть мені такі б не вдалися.

Я її, звичайно, за все похвалила, подякувала, бо і справді вона витратила багато сил і часу, щоб так приготуватися.

А потім діти прийшли колядувати. На мій подив, заспівали всю колядку до кінця, ще й завінчували гарно. От я їм по 20 євро і дала.

Очевидно, що не сподобалося це старшій внучці, їй 12 років минуло, вона вже підліток, хоче гарно одягатися. Маринка собі перевела 20 євро на гривні, і зрозуміла, що за неповну тисячу гривень вона нічого путнього собі купити не зможе, тому і засмутилася.

Невістка промовчала, зробила вигляд, що нічого не сталося, а син вирішив мені таки сказати прямо у вічі, що я в цьому випадку не права, хоча раніше він собі такого ніколи не дозволяв.

Я спочатку щиро обурилася, бо хіба 20 євро – це малі гроші? я так не думаю. Тому після цього вечора засмученою залишилася не тільки моя внучка, але і я.

Прийшла я додому, якось мені так гірко на душі. І тут мені телефонує моя подруга Марія, яка залишилася в Італії на свята. Я їй розповіла ситуацію, як все було, бо хотіла почути її думку, і вона мене неабияк здивувала, я би навіть сказала, присоромила.

– Добре тобі син сказав! А ти довго думала, щоб дати дітям, яких не бачила аж три роки, всього лиш по 20 євро? Інша справа, якби ти грошей не мала, але ж у тебе є!

Марія мене не підтримала, вона теж вважає, що я, як бабуся-заробітчанка, мала б дати своїм онукам більше, ніж по 20 євро.

– Невістка стіл накрила, ти ж сама кажеш, дуже гарний. Ти знаєш, скільки вона на це витратилася. А ти просто прийшла пригоститися, – не вгавала подруга.

Вона мені порадила піти до них ще раз в гості, і дати дітям хоч по 50 євро, або взяти їх з собою в торговий центр і купити їм те, що їм треба.

– Ти ж бабуся, онуків он яких гарних маєш! А про кого будеш дбати, як не про них? – повчає мене Марія.

Я вже зовсім заплуталася в тому, як мені тепер діяти? Невже я і справді замало дала внукам на коляду? Яка ваша думка?