— Більше я на це не погоджуюсь. Да щоб я ще коли-небудь познайомилась з чоловіком в менежі! Ніколи такого не буде… А все так добре починалось.

Минулого року ми розлучилися з чоловіком. Якось 20 років сімейного життя й життям не можна було назвати. Всіляке у нас було, а на старість вирішили роз’їхатись. Він трохи пожив на квартирі, а потім пристроївся до самотньої жінки. А мене подруга вмовила зайти в мережі для “пошуку пригод”.

У житті чоловік виявився навіть краще ніж на фото. Стрункий та підтягнутий наче хлопчина. Ще й на перше побачення прийшов із букетом троянд, мого улюбленого кольору. “Це знак”, подумала я. “Значить у нас все вийде”.

Стосунки розвивалися дуже стрімко. Ми багато часу проводили разом, гуляли парками, ходили в кіно, готували вечері одне для одного. І з кожним днем я все більше прив’язувалась та закохувалась в Ігоря. Я навіть не могла уявити, чим це для мене може обернутися.

Якось я випадково зустріла його на привокзальній площі. Він позвав мене, привів у кіоск з квітами та попросив допомогти вибрати букет. Я спочатку подумала, що то мені, але він сказав, що сестрі. Мене це здивувало, адже раніше він ніколи не говорив, що у нього є сестра. Коли я вибирала квіти, він додав:

— У сестри сьогодні День народження, ти теж приходь. Нікого більше не буде, але я знаю, що ти колись робила ремонти. Подивись, може їй допоможеш шпалери переклеїти чи ще щось там зробити.

Я така наївна, наче мала дитина, погодилась прийти на ту зустріч. А потім пошкодувала. Мені відкрила двері така жінка мого віку, яка давно жила без чоловіка. У неї був син шкільного віку, я по підручниках побачила.

Дійсно, цій жінці потрібен був ремонт і ми домовились, що я їй допоможу. Про гроші не говорили, адже це ж сестра мого Ігоря, як я тоді ще думала.

Мене запросили до столу. Почалась довга розмова ні про що. Тільки я почала помічати, що то сестра не є сестрою. Якось вона дивно тулиться до мого Ігоря. Я запитала напряму і жінка відповіла:

— Ми з Ігорем вже два роки зустрічаємось.

— Як зустрічаєтесь? Оце новина! – Обурилася я, але швидко взяла себе в руки. – Мені час йти.

Я швидко зібралась та вийшла за двері. Сльози котились по моїм щокам. Як так може бути? Можливо він аферист?

Наступного дня я зустріла ту жінку, яка ніби була сестрою Ігоря. Вона почала виправдовуватись, ніби не я влізла в їх стосунки, а вона у наші. Жінка повідомила:

— А де я ще кого знайду собі у своєму віці? Ти думаєш, що у нього тільки ми? Ні, є ще Маруська і їй біля шістдесяти. Не знаю, що він у ній знайшов, але їздить ночувати.

Ми ще довго стояли й розмовляли. Все Ігоря обговорювали. А що? Гарно влаштувався чоловік: в одної ночує, інша годує, а третя пере та прасує. Чи може він так по колу ходить? То там день поживе, то там. Щось так смішно стало з цієї ситуації.

Я повернулась додому й не розуміла, що робити далі. Гнати його, чи залишити все як є. Роздумуючи, я подивилась на цю ситуацію інакше. Можливо він такий невірний, але завжди уважний. Він дав мені те, що я не мала зі своїм чоловіком за 20 років шлюбу. Ми багато гуляли, катались на катері та відвідували театри. У шлюбі у мене на це не вистачало часу.

Потім він десь зник. Телефон був недоступним. Напевно поїхав у інше місто шукати жінок.

Я допомогла тій жінці переклеїти шпалери в коридорі та іноді бачу її на ринку. Вона там торгує. Дружити ми не дружимо, але іноді про щось там розмовляємо.