Любов до сім’ї по-справжньому піддається випробуванню, коли йдеться про відстань. Нещодавно в нашій родині виникла невелика проблема. Молодший брат мого чоловіка втратив роботу. 

Хоча це не було несподіванкою, враховуючи його безвідповідальну і легковажну натуру, я утрималася від того, щоб засуджувати його. Дізнавшись про скрутне становище Павла, мій чоловік запитав, чи може він пожити у нас, поки не знайде нову роботу. Павло винаймав житло, але більше не міг дозволити собі платити за наступний місяць.

Як сім’я, ми зобов’язані допомагати один одному, особливо в скрутну хвилину. Тому я погодилась, щоб Іван, молодший брат мого чоловіка, який залишився без роботи й без даху над головою, пожив деякий час у нас. Спочатку все йшло добре, і я навіть була рада, що він у нас гостює. Іван допомагав по господарству, а за нашої відсутності прибирав, прав і навіть готував вечерю. Було дуже приємно бачити його таким милим і добрим протягом першого тижня.

Однак на другий тиждень Іван, схоже, освоївся зі своїм новим стилем життя і перестав брати участь у домашніх справах. Я нічого йому не сказала, бо знала, що він заклопотаний пошуком нової роботи.

Іван ходив на кілька співбесід щодня, але, здавалося, йому не вистачало поштовху, щоб знайти роботу. Хоча він отримав кілька пропозицій роботи, більшість із них його не влаштовувала. Деякі з них були розташовані занадто далеко від центру міста, інші мали недоброзичливих начальників або низьку зарплату. Компанії, які йому подобалися, не приймали його, оскільки йому не вистачало необхідних навичок і досвіду.

Ми з чоловіком робили все можливе, щоб підтримати Івана під час його невдач, не завдаючи йому болю. Однак на третьому тижні спільного життя я почала відчувати себе виснаженою. Іван ставав дедалі зарозумілішим, брав на себе обов’язок замовляти мені їжу і безсоромно диктував, що він хоче на вечерю і сніданок. Він навіть почав вимагати, щоб я прибирала в його кімнаті.

Відчуваючи себе служницею у власному домі й не маючи особистого простору, я заговорила з чоловіком про поведінку його брата. Однак розмова пішла не так, як я очікувала. Наступного ранку чоловік віддав мою машину в користування Івану, змусивши мене підлаштовуватися під його графік, якщо я хотіла кудись поїхати.

Я не можу бути впевненою, але підозрюю, що Іван, можливо, погано відгукувався про мене перед моїм чоловіком, оскільки в нашому колись мирному домі почали виникати сварки та суперечки. Це був разючий контраст з тим, як ми жили раніше, де ми працювали разом, щоб розв’язати будь-які проблеми, які виникали на нашому шляху.

Було очевидно, що мій чоловік став на бік брата після двох місяців спільного життя. Іван перестав шукати роботу, натомість цілими днями валявся на дивані, залишаючи по всьому будинку безлад з немитого посуду, одягу та бруду. Коли я поверталася з роботи, він вимагав їжу і скаржився на голод.

Моє терпіння було випробувано до межі. Я увірвалася до вітальні, відкрила шафу і почала викидати його речі. Він кричав на мене, обзивав і саркастично зауважував, що завжди знав, що я “сте _pво“.

З мене було досить. Я суворо сказала йому, що дні, коли його балували та годували, закінчилися, і що він повинен піти й не повертатися. Попередила, щоб він більше не говорив погано про мене моєму чоловіку, погp _ожуючи йому, якщо він це зробить.

На мій подив, мої слова вплинули на Івана. Він швидко знайшов нове житло і роботу, і наші сімейні негаразди розвіялися. Хоча моя свекруха, можливо, і образилася на мене за те, що я вигнала її сина. Але я більше не могла піклуватись про те ледащо.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело