Поїхала до Італії на заробітки і там знайшла собі чоловіка заможнішого. Діти повиростали, старша донька тоді в університеті навчалась, а синові 14 років було. Тож з часом усі мене покинули.

Коли почалась війна я вирішив, що маю зробити зі свого будинку фортецю. Поступово утеплив стіни, відновив пічне опалення, зробив великі запаси і самотужки засадив город. Під час першого блекауту всі рідні у мене сиділи. Їли мої харчі, користувались усім. І, до слова, я з них ні копійки не брав. Саме тому цьогоріч влітку я вирішив піти далі. Оскільки все життя я працював інженером, то чудово розумію, що треба, аби ні від кого не залежати енергетично. 

Тож я розробив цілий план. Вирішив зробити індивідуальну воду, власну свердловину, а тоді пригледів сонячні панелі й батареї для них. Та все це дуже дороге задоволення. Тож памятаючи, як той раз діти в мене сиділи, як у них світла не було, я вирішив їм запропонувати скинутисяДаєте по тисячі євро, а я все організую! Вже знайшов магазин, де можна все замовити. – повідомив я спочатку донечці.

донечці.

 – Ти що? Де я тобі тисячу візьму, в мене двоє дітей, нема де взяти гроші, аби їх на зиму вдягнути! Та й чого це ти вирішив, що знову така важка зима буле? Може все спокійно мине, а ми гроші марно витратимо.

Зять взагалі з мене кепкувати почав. Усім довколола розповідав, що я схиблений дід і скоро почну бункер будувати. Навіть рідний син не погодився допомогти, стверджував, що він студент і не має грошей. Хоча на гуляння завжди знаходить, адже вже працює

Тоді я вирішив, що однаково все зроблю. Продав стару автівку, ще й кредит взяв. За кілька місяців підготував оселю до зими. І ось днями, коли оголосили про планові відключення, першим подзвонив син:

 – У мене заняття дистанційно, я приїду до тебе, бо якраз світла не буде!

 – Е, ні, синку! 

 – Чого? В мене ж навчання!

  – Я пущу лише тих, хто допоміг фінансово мені.

 – Кого це?

 – А нікого

Далі подзвонила донька. Хотіла онуків привезти. Але і їй я відмовив.

 – Всі батьки дітям допомагають. Як ти так можеш?

 – І діти мають дбати про батьків. Але я у вас ніколи нічого не прошу. А цей раз хотів про усіх подбати. І що? Ви мене не підтримали! Що ж заспіваєте, коли буде повний блекаут?

Мені страшенно кортить їх провчити. Адже вони навіть не спробували бодай якось допомогти. А тепер нехай знають! Звісно, молоді усім почали скаржитися, розповідати, який я поганий і злий. Та мені байдуже. Треба було головою думати. Врешті мені навіть колишня подзвонила

Ти не забувай, що я теж мала права на хату, то ж і діти можуть там бути!

 – Будуть багато розповідати, я ще й заповіт на волонтерів напишу. Якщо хочуть в мене зимувати, нехай хоч по 500 євро дадуть. А то дуже хитрі!

Ніхто мене не розуміє, а я всіх попереджав. Ба більше, ніхто не знає, що далі буде. А в моїй хаті всім місця вистачить. Як гадаєте, хто в цій ситуації правий?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!