Мені 70 років, мене звати Оксана. Мого чоловіка звати Анатолій і він старший від мене на 4 роки. Обидвоє вже в поважному віці, я вважаю. Живемо за містом, тримаємо маленьку господарку, допоки дозволяє наше здоров’я. Дуже вже любимо бути завжди в русі, а коли є якісь обов’язки, то це дуже дисциплінує. Маємо добру пенсію, тому ні в чому не маємо потреби, хоча діти завжди готові нам допомагати. Але на щастя, ми цього не потребуємо.

Діти живуть в іншій області, ніби й недалеко, але через графік роботи, не часто нас відвідують. Ми дуже любимо, коли рідні приїздять, ми готуємось до їх приїзду заздалегідь, готуємо щось смачненьке.

Цьогоріч відпустка і в сина, і в доньки збіглися, тому приїхали вони зі своїми сім’ями майже в один день. Будинок в нас великий, місце знайдеться усім.

Перший вечір пройшов прекрасно: ми довго розмовляли, ділилися новинами, обмінювалися сувенірами, подарунками. Батько приготував шашлик, запік овочі, я спекла пиріг. Вранці я помітила, що моя донька Ірина зовсім не в настрої, не дуже хоче з кимось говорити. Після обіду я пішла до неї в кімнату, щоб зрозуміти, що трапилося. Почала розпитувати доню і була шокована її відповіддю:

— Мам, як я можу не злитися, ти ж просто зробила з себе прислугу! Чому дружина Олега весь день лежить, дивиться фільми у своїй кімнаті, а ти працюєш не покладаючи рук. Ще й мене змушуєш їм прислуговувати. Я не буду носити їм каву в кімнату і не хочу, щоб це робила ти! На це у нас є кухня й кожен може собі сам зробити й взяти все, що захоче. І що це за претензії від Ілони стосовно обіду? Я розумію, якби вона сама собі щось приготувала й мовчки пообідала, але вона цього не зробила й ще носом крутить, що вона твого супу їсти не буде, бо він надто “жирний” для неї! Хіба таке говорять людині, яка від 7 години ранку біля плити стояла, щоб її нагодувати? Їй треба було встати й допомогти готувати “не жирний” суп, а не крутити носом! І досить вже за дітьми їхніми бігати, дорослі вже, їх не треба кожної години годувати й підгузки міняти! Хай піклуються про своїх дітей самі”.

Сказати, що я була шокована — це нічого не сказати. Я звикла, що все роблю завжди сама! А доньці це дуже не сподобалося, бо вона вважає нас з батьком вже дуже старими й наказує шанувати здоров’я.

Ввечері Ірина не втрималася і виповіла невістці все, що їй накипіло. Сказала, що кожен може сам помити посуду за собою і прибрати зі столу. Я не сказала нічого, лише переглянулася з чоловіком поглядом. А невістка образилася і наступного ранку вони зібралися та поїхали.

Не знаю, чи правильно вчинила Ірина, чи вартувало починати цю тему взагалі?! Мені ж не тяжко за дітьми прибрати. Боюся, що тепер вони не захочуть приїздити в один час і вже не буде тих чудових вечорів, коли всі ми збираємося за одним столом…