Я власниця двох квартир в Чернівцях. Свого часу в двокімнатну я пустила жити сина з невісткою, вони живуть і про що не турбуються взагалі, дитину виховують. Але недавно, коли побачила невістку Наталку, я нарешті зрозуміла, чому мені син пралку нову не купує!

Я маю в Чернівцях дві квартири. Однокімнатна, у якій живу я, дісталася мені від матері. А у двокімнатній, в якій прожили ми зі спочилим чоловіком, зараз живе родина нашого сина Олександра.

Коли не стало мого чоловіка, мені було дуже важко – ми прожили разом 25 років, чверть століття. Та я намагалася триматися, не розкисати. У мене були син, робота, друзі. Рідних на жаль вже нікого не лишилося.

Пройшов якийсь час, і я більш менш оговталася, життя знову заграло барвами. Сашко виріс, вивчився у виші, а потім і привів зі мною знайомити свою майбутню дружину Наталочку.

Дівчина мені сподобалась, але я одразу зрозуміла, що панянка ця сяде сину на голову, бо вона була дуже лінива від початку, нічого сама не готувала, а бігала по салонам і замовляла доставку готової їжі або готувала швидко напівфабрикати.

Навіть коли я приходила в гості, Наталка замовляла піцу чи хінкалі, суші чи купувала щось готове в кулінарному магазині – курку, картоплю, салати.

Мені це не подобається, але сину жити з цією дівчиною, а не мені, тому аби йому було добре – свою думку я тримала при собі, я не з тих людей, які будуть повчати свою вже дорослу дитину, тим паче – сина.

Коли вони Сашко й Наталка розписались, я пустила молодь жити у більшу квартиру, в двушку, а сама переїхала в однокімнатну, скільки мені там треба?

Ремонт я косметичний зробила своїми фінансовими силами в маминій квартирі, а от на нормальну якісну побутову техніку грошей у мене не вистачало.

Та я все одно потихеньку купила собі міксер, пилосос, ще якісь дрібниці, необхідні для життя, бо все наше з чоловіком з побутового приладдя залишилося сину й невістці.

У фінансовому плані жити в останні роки стало дуже важко, на роботі зовсім копійки платять, пенсія у мене теж менше 4000 гривень.

Але я людина, як ніколи не жаліється, нічого не прошу ні в кого. Харчуюся я теж дуже помірно, красної риби й ікри не їм навіть на новий рік.

Але коли у мене недавно зламалася остаточно ще мамина пральна машинка і майстри, яких я викликала, сказали, що її вже не можливо полагодити – ось тоді я насмілилася звернутися до Олександра.

Я пояснила сину, що прати руками мені дійсно важко, а носити постільне і одяг до них – і клопіт, і Наталі навряд чи сподобається.

А Олександр зараз влаштувався на нову досить прибуткову роботу, сам казав, що у нього зарплата 40 тисяч гривень.

Але мої надії на допомогу сина виявилися марними. Він сказав, що не має зараз вільних грошей, бо комунальні дорогі і у них багато сімейних витрат.

До того ж у Наталки скоро день народження, святкувати не будуть, але подарунок він дружині має зробити.

Я двічі прохання не повторювала, ні – так ні. Але коли я через тиждень пішла привітатися квітами й ігристим невістку з днем народженням, то зрозуміла, коли побачила Наталку, чому мені син пралку нову не купує!

Юля сиділа перед новим ноутбуком, але не просто ноутбуком, а еплівським макбуком. Коштує така річ більше 60 000 гривень, і навіщо він невістці в декреті? В соцмережах сидіти?

Я слова докору не сказала, попили чай з тортиком, я похвалила подарунок і пішла. Але дома думки не давали мені спокою.

Чому я у досить вже поважному віці маю себе у всьому обмежувати і просити грошей у сина? Я в своєму житті багато напрацювалася, маю право й відпочити, в решті решт.

Тому через кілька днів я знову пішла до сина і поставила Наталці й Сашкові свою умову:

– Я поселяю в одну кімнату квартирантів, ви – в одну переселяєтеся, Ромчик все одно з вами в спальні. Я з вас грошей за проживання не беру за проживання, а мені моїх дуже не вистачає. Тому або так, або, якщо вас не влаштовує, я не тримаю – шукайте собі окреме житло.

Син з невісткою обурювались, як я, мовляв, так можу з дітьми. Але я була непохитною.

І так, вони зʼїхали на оренду, а я поселила в двушку квартирантів, які платять мені 8 тисяч в місяць і оплачують комунальні.

А ще я зустріла три місяці тому Ярослава, також самотнього, як і я, вдівця. Він дуже хороший чоловік, ми зігріли одне одному душі, нам добре разом.

Моє фінансове становище помітно змінилося на краще, зараз ми з Ярославом в санаторії в Карпатах, я відпочиваю вперше за 20 років.

Єдиний неприємний момент у всьому цьому – діти зі мною перестали спілкуватись, син Олександр, якому я віддала кращі роки життя, легко відмовився від мене і лиш зрідка дзвонить.

Ну то й нехай нехай це буде на їхній з Наталкою совісті. А в решті я зараз абсолютно щаслива, чого й усім бажаю. Миру нам всім і перемоги! Цікаво буде почути вашу думку стосовно моєї ситуації і мого вчинку. Чи правильно я зробила?

Всім миру й добра, злагоди і щастя.

Автор – Олена К.

Джерело