Я ж надіялася, що квартиру мама на мене перепише. Я ж її до останнього гляділа. Та все вийшло на користь брату, який палець об палець не вдарив, щоб мамі полегшити її останні роки життя.

Нас у батьків двоє: я та молодший на п’ять років брат Дмитро. Я рано вийшла заміж, двадцяти ще не було. Жити ми пішли до свекрів. Дома ж з мамою, тата на той час вже не було, залишився жити Дмитро.

Важкий в нього характер. Часто зв’язувався не з тим, ким треба. Одного разу дійшло до того, що його “закрили” на два роки. Мама завжди про нього хвилювалася.

Просила Бога, щоб знайшлась його половинка, яка змінить його життя на краще.

Мама ж жила в двокімнатній квартирі. Коли Дмитро почав зустрічатися з Олесею, то переїхав до неї в район. Мама, можна сказати, перехрестилася, бо не просто їй було з Дмитром.

Я ж навчилася жити зі свекрухою. Лідія Іванівна хороша людина. Ми з нею ладнаємо.

З Іваном ми виховали двох дітей. Старший син вже одружений і добре стоїть на ногах. Віктор здійснив свою мрію і став стоматологом – вчився він дуже гарно.

А ось Леся, наша дочка, школу ледь закінчила. Ну не кожному наука легко дається. Вивчилася на бармена і працює в кафе.

Пару років тому ми невеличке весілля Лесі зробили, але живуть з чоловіком і дочкою в орендованій квартирі, бо з нами не хочуть.

Одного дня мама занедужала, навіть в клініці лежала, а коли виписали, їй потрібен був догляд, я навіть не роздумуючись погодилася.

Пам’ятаю, ми ще з Дмитром зідзвонювались і я питала, чи розраховувати на нього, брат відповів, що йому не до того, бо якраз планував до Польщі на заробітки їхати. З Олесею він жив “на віру”, як в нас кажуть, без шлюбу.

З мамою не було легко, останній рік вона була лежачою. Я частіше була в неї дома, ніж з чоловіком.

Мама часто мені наголошувала, що за мою турботу і добре серце вона мені віддячить.

Я ж до останнього надіялася, що квартира ця буде колись моєю.

Я і варила, і мила, і прибирала. Хто не був в моїй “шкурі”, то не зрозуміє, як важко доглядати за лежачою людиною.

Дмитро в мами був стільки разів, що на пальцях однієї руки порахувати можна.

Та це не завадило йому стати власником батьківської квартири.

Коли не стало мами, я все сама організувала. Прощальна церемонія коштує чимало. Дмитро навіть не спитав, чи потрібна допомога.

Моя дочка вже уявляла, що з чоловіком і дитиною перебереться туди жити. Я ж завжди Лесі казала, що квартира буде її, оскільки Віктор має де жити.

Та не так склалося, як гадалося.

Коли прийшлося до заповіту, то мама все заповіла не мені, а Дмитру.

– Бо він бідненький, свого кута не має, як і дружини офіційної. Хтозна, як в них з Олесею складеться життя далі. А так, свій дах хоч буде. Ти ж, Наталю, в невістках гарно живеш…

Ось таку віддачу я отримала за роки догляду за мамою.

Дмитро вже за три дні перевіз туди з району свою Олесю і її дітей (спільних в них немає).

Може ви і напишете, що нехай там, брату потрібніше. Але я з цим не погоджуюсь. Поки мама жила, я її любила і доглядала, а тепер, коли її з нами немає, я затаїла на неї велику образу.

Так ніхто не робить…

Автор -Наталя У

джерело