Як святкували Різдво українські дисиденти
Поділитись
Далеко не завжди українці святкували Різдво вільно і масово. У радянські часи святкування Різдва прирівнювалося мало не до злочину. Особливо прискіпливо каральні органи радянської влади стежили за дисидентами, ідеологами незалежності України,
Ось що з цього приводу пишуть на сторінці Меморіалу Всеукраїнської правозахисної організації у Фейсбук.
Різдво як акт непокори: коли Коляда ставала вироком
Для радянської влади Різдво було «релігійним пережитком», а для українських дисидентів — моментом істини. У час, коли за публічне виконання колядок могли виключити з університету, звільнити з роботи чи запроторити до психлікарні, шістдесятники перетворювали свято на політичний маніфест.
«Великий погром» 1972 року
Найдраматичніша сторінка дисидентського руху пов’язана саме з Різдвом.
У січні 1972 року КДБ дочекався, поки інтелігенція Львова та Києва піде з Вертепом колядувати. Щойно завершилися святкові обходи — 12 січня почалися масові арешти, відомі як «Великий погром».
Три факти про Різдво за колючим дротом:
Вертеп як спротив: Дисиденти відродили традицію живого Вертепу. У 1972 році у львівському дійстві брали участь не лише активісти, а й митці, наприклад, Василь Стус (у ролі Смерті, що приходить за царем Іродом).
Табірна Кутя: Навіть у ГУЛАГу в’язні примудрялися «святкувати». Символічну кутю робили з пайки перлової каші, додаючи зекономлений цукор або крихти сухарів замість маку.
Смертельна Коляда: Колядування було формою «легального» збору коштів для допомоги родинам політв’язнів. Влада ненавиділа це найбільше, кваліфікуючи збір грошей як «антирадянську діяльність».
Поетка та активістка Ірина Калинець, яка отримала 6 років таборів суворого режиму та 3 роки заслання після тієї самої Коляди-72, згадувала, як вони святкували Різдво у мордовських таборах. Це свідчення про те, як дух перемагає матерію:
«Ми збирали чорний хліб, сушили його на батареях, терли на порошок. Додавали зекономлений цукор і маргарин — так виходив святковий «торт». Зі старого одягу витягували нитки і вишивали на клаптиках тканини маленькі іконки чи ялинки, використовуючи риб’ячі кістки замість голок.
Але найголовніше — це Коляда. Коли ми починали співати «Бог Предвічний» у бараці, наглядачі бігали і кричали, щоб ми замовкли, стукали у двері. А ми співали ще голосніше. У ту мить ми не були в’язнями, ми були вільними людьми, які славлять народження Христа і вірять у народження вільної України».
Сьогодні ми колядуємо вільно. Але варто пам’ятати, що були часи, коли за кожне «Радуйся, ой радуйся, земле…» люди платили роками життя в карцерах.
Різдво дисидентів — це нагадування: світло перемагає темряву навіть тоді, коли темрява здається всевладною.
