– Степане, мені треба купити нове пальто, – сказала Тамара до чоловіка. – А я ж у декреті, грошей нема…

– Навіщо тобі нове паль то? – здивувався той. – А що зі старим сталося?

Тамара сумно схилила голову…

Вона сиділа вдома. Так і не повернулася на ро боту з декретної відпустки, бо за донькою Світланкою потрібен був постійний нагляд – вона постійно була слаба.

Спочатку, все здавалося нормальним. У неї були деякі заощадження. Але потім вони закінчилися і тепер вся їхня маленька родина жила виключно на зарплату чоловіка…

Степан працював у великій фірмі і любив говорити, що якби не сім’я, то він би вже став великим начальником, але ось, пожертвував усім заради кохання й народження первістка…

– Тому, люба, будь вдячна за те, що маєш і не нервуй мене, – казав він…

…– Розумієш, пальто вже все в катичках і ще… Воно мені мале. – Майже не сходиться…

– Ну, а хто винен у цьому? – усміхнувся Степан і почав підчищати шматочком хліба соус із т арілки з вечерею.

Сьогодні це була запечена скумбрія.

– Я казав давно, що ти стала повніша, – продовжував чоловік.

– Але ж я… Народила, – Тамара зітхнула і відійшла в інший бік кухні – принести яблучний пиріг.

Ремонт кухні

Він уже охолонув і був гарно присипаний цукровою пудрою.

– Ось бери й займайся собою! – раптом вигукнув Степан. – А то… Вибач, але з тобою поряд уже неприємно. А про пальто… Ні, забудь! Зрештою, куди тобі в ньому ходити? У нас що, в супермаркеті показ мод проводиться, до дванадцятої ранку, тоді ж, коли й знижки пенсіонерам?

Задоволений власним почуттям гумору Степан усміхнувся.

Тамара заціпеніла від почутого.

– На подвір’ї ще погуляй, – продовжував він. – Ну, там усі свої – матусі такі самі! Перед ким ще, скажи, будь ласка, тобі красуватися?

– Вибач, – сказала Тамара і поставила перед чоловіком пиріг. – Вибач і забудемо, гаразд? Так поки що походжу…

– От і розумниця, – сказав він і під чай з пирогом поліз у інтернет, перевіряти, коли там прибуде доставлення його замовлення.

Степан любив повторювати, що він один з найголовніших пра цівників на фірмі, і йому треба виглядати гарно.

Тому він замовив собі кілька брендових краваток і сорочок.

Все разом, коштувало, як три пальта, які собі Тамара придивилася до розпродажу.

Вона про це дізналася, бо крадькома чоловікові через плече в телефон заглянула…

…Після вечері Степан пішов дивитись телевізор, а Тамара зайнялася своїми звичними справами – вимила посуд, а потім зазирнула до доньки…

Сьогодні, на щастя, Світланка була розумницею, добре їла, багато спала, не вередувала…

Сидячи біля ліжечка доньки, Тамара мимоволі поринула у спогади…

А як добре все починалося! Різниця у віці з чоловіком була солідна – дев’ять років, але її це не бентежило.

Яка різниця, якщо вони ідеально підходили один одному?

Обоє амбітні, цілеспрямовані, мріяли про міцну сім’ю…

Щоправда, зараз, озираючись назад, Тамара визнавала – були тоді моменти, про які можна було сказати, що це дзвіночки…

…Вона була пізньою і єдиною дитиною. Мама говорила, що її народили, коли зрозуміли, що далі відкладати це марно – обом батькам було вже під сорок.

Але до батьківства вони виявилися зовсім не готові.

Мати не говорила цього в обличчя доньці, але в розмовах з близькими і друзями, які Тамара часом чула, чулися виправдання за помилки виховання, мовляв, просто якось виявилися не готові, так і не зрозуміли, як правильно бути батьками.

Однак Тамара не могла пригадати з дитинства жодних особливо поганих моментів. Дитинство її було… Нормальним.

Сита, взута й одягнена, іграшки є, в гуртки окрім школи ходила, а влітку, хай і не щороку, її возили на море, де вони жили, знімаючи кімнату біля дальньої рідні…

Здавалося б, чого ще бажати? Ось і Тамарі так сказали якось, коли вона, вже юною дівчиною, поскаржилася на самотність…

Так, батьки були хорошими, але близької довіри, ніколи у них не було…

А потім Тамара до цього звикла. І пообіцяла собі, що далі – у житті все у неї складеться набагато краще!

І в чоловіки вона обов’язково вибере таку людину, щоб на неї можна було покластися, щоб їй можна було довірити себе цілком…

Тамара вирішила після школи, що хоче стати бухгалтеркою.

Батьки сказали, що нехай стає ким хоче. Навчання давалося відносно легко і навіть з місцем роботи пощастило.

Тамара вирішила, що ось воно – почалося повноцінне доросле життя!

Чи не настав час тепер і про влаштування свого жіночого щастя подумати?

І ніби почув її хтось, бо невдовзі відбулася зустріч зі Степаном…

Вперше вони зустрілися на вечірці у друзів. А потім з’ясувалося, що у них зі Степаном дуже багато спільних знайомих, і незабаром вони вже були парою.

Разом зустрічали Новий рік, а навесні одружилися.

У цей же період у фірмі, де працювала Тамара, відбувалися великі зміни і їй натякали, що її підвищення і взагалі швидкий зліт кар’єри – не за горами…

І колеги були вражені, коли працьовита Тамара раптом заявила, що вона збирається у декретну відпустку, бо головне для неї – материнство, бо чоловік сказав із цим не затягувати…

Тамарі сказали, що вона, звісно, зможе повернутися після декрету, але момент буде втрачено і того, що могло б бути, вона вже не отримає…

– Ну й не треба, – безтурботно посміхнулася Тамара. – Зате в мене буде інше. Я буду мамою!

– Це добре, – сказала, пильно дивлячись на неї Людмила – старша бухгалтерка. – Головне, не покладайся у всьому на чоловіка.

– Ти про що це? – не зрозуміла Тамара.

– Про те, що жінці і тим більше матері, потрібна самостійність. А ти вже пробач за прямоту, але здається, вже сильно в ньому зачарувалася…

Тамара не стала сперечатися. Насправді їй навіть трохи шкода було Люду, від якої чоловік чотири роки тому пішов до молоденької розлучниці.

І у глибині душі Тамара підозрювала, що можливо, Людмила сама в цьому винна?

Адже вона так часто говорила про те, що чоловік сьогодні, це не те, що чоловік сто років тому і не можна йому багато влади давати, треба ставити на місце!
Степан, до речі, любив пожартувати про те, що робота Тамари така, що з нею будь хто з потрібною освітою впорається, а ось він – набагато цінніший фахівець!

Степан взагалі любив, особливо після весілля, критикувати дружину.

Але, строго по ділу і для її користі, як він сам казав!

Він міг день за днем, потихеньку, але невблаганно переконувати її в тому, що парфумами користуватися це погано, бо хочеться дихати вдома свіжим повітрям.

Тому не треба пахнитися, коли ти в квартирі…

Або в тому, що магазинна їжа – вона суцільно складається з консервантів. А на хороших ресторанах, звісно, легко розоритися.

– Вчися готувати, – строго сказав Степан і прямо на смітник відправив омлет з овочами, який приготувала йому Тамара зранку. – Моя мама може навчити, якщо що…

Стосунки зі свекрухою були напруженими. Вона вважала, що наречена могла б бути й кращою…

Могла б і сина народити, а не дочку!

Тамара була вражена, коли «мама» їй про це повідомила.

Тамара була готова на багато заради чоловіка, але не попросила його матір про кулінарні уроки. Добре, що тисячі рецептів можна було знайти в інтернеті…

Коли Тамара зрозуміла, що повернутися на роботу найближчим часом не вийде, вона хотіла почати підробляти в інтернеті, можливо, писати якісь статті.

Але її ноутбук раптово зламався. Ремонт був дуже дорогим. З телефону неможливо було багато друкувати, а чоловік ноутбуком не ділився.

Вдень він забирав його на роботу, а ввечері він сам ним користувався.

Ну а на вихідних не давав його, просто, говорячи Тамарі, що вона щось зламає в техніці…

Але всі ці випадки були краплею в морі порівняно з усім іншим!

Десь через півтора року після народження доньки Тамара зрозуміла, що практично втратила зв’язок із подругами, колишніми колегами та тими друзями, які не належали до їх спільних зі Степаном знайомих.

Коли це сталося?! Цей момент Тамара якось пропустила…

Наступного дня після розмови про пальто, коли Степан пішов на роботу, Тамара замислилася, а на що ж, власне, перетворилося її життя?

Так, вона народила дитину… І жодної крапельки про це не шкодує, любить доньку всім серцем! Так, у неї є чоловік, який говорить часом, що кохає… Але що таке кохання? Згадалася Людмила та її поради і Тамара гірко посміхнулася – як же ж вона була права!

Спочатку Тамара знаходила в цьому навіть дивну радість – коли тобі не треба більше переживати про те, чи буде премія або ти недостатньо добре попрацювала, не треба турбуватися про те, що скаже начальство…

Живи і радуйся – гроші в будинок несе інша людина! Це було кумедно, що раптом Степан почав керувати сімейним бюджетом.

Тамара тоді махнула на це рукою – ну й хай їй менше мороки! Вона пам’ятала – поки витрачала ті гроші, що сама відклала на декрет, чоловік не бурчав, коли вона просила додати до списку покупок, наприклад, шоколадку, чи йогурт…

Але коли її гроші скінчилися, Степан сказав, що він – годувальник і поки все так, йому й вирішувати!

Він пояснював їй, що це вимушено, бо їм треба рухатися вперед.

– Чи ти хочеш, щоб ми в твоїх батьків просити почали? – якось єхидно запитав Степан. – Ганьбитися хочеш?!

Тамара не хотіла… Не хотіла сердити чоловіка! Але вона знала своїх батьків краще, аніж він і стовідсотково була впевнена – вони б трохи, беззлобно побурчали, але обов’язково виручили б з грошима і навіть не стали б постійно нагадувати про повернення боргу…

…Тамара дістала зошит. Тут Тамара записувала різні дрібнички, іноді записувала свої думки.

Вона почала гортати його і тут їй потрапила на очі одна сторінка.

На ній було записано, що доньку добре було б відвести до лікаря, а ще – треба спланувати їй день народження…

І обидва ці пункти були закреслені, а поруч із безліччю знаків оклику красувалися два написи.

Один з них був: «Немає грошей», а другий: «Він сказав, що доньці і так всі процедури робляться, і нема чого займатися нісенітницями».

Тамара кілька хвилин дивилася на це все. Потім вона закрила зошит. Зітхнула. Та на що ж справді перетворюється її життя?!

Цікаво, якщо Степан проти всього, що може викликати витрати, то чому він проти її спілкування з друзями та родичами?

Адже це абсолютно безкоштовно! Чому він починає злитися щоразу, коли вона в його присутності сідає відпочити.

Тільки зараз прийшло усвідомлення – йому подобається те, що відбувається.

Він полюбив владу і контроль. Він хоче її бачити такою, яка повністю належить йому… Він хоче стерти все, що пов’язувало її з минулим життям.

Тамара встала, набрала у склянку води.

Їй раптом згадалося те, що сказав чоловік нещодавно.

Справа була в тому, що він захоплювався одним своїм знайомим, у якого вже було п’ятеро дітей!

Сама Тамара ніколи не хотіла бути настільки багатодітною.

Тепер вона раптом уявила, як чоловік вирішить, що їм треба багато дітлахів… І вона застрягне в декреті ще дуже надовго!

І найгірше буде те, яким буде цей декрет… Без грошей на все, на найнеобхідніше! З докорами. Жартами про те, що вона себе запустила, а все таке…

Та що там! Он днями Степан поставив їй у приклад якусь голлівудську зірку, яка народила дитину, а через місяць уже на червоній килимовій доріжці виблискувала!

Тамара тоді так обурилася, що в неї просто слів не було!

Ох, як же хотілося тоді чоловікові сказати, що цю саму зірку, чоловік, мабуть, усім забезпечує, і у неї є можливості, щоб фігуру впорядкувати.

Тамара зітхнула… Що там за планом? Треба готувати чоловікові вечерю та ще й солодкого спекти.

Так, Степан не їсть учорашнього, навіть якщо це пиріжки!

Тамара згадала одну зі своїх колежанок – Олену… Вона теж мала чоловіка.

І він нормально їв учорашнє! Навіть більше – він міг після роботи, чи на вихідний сам щось приготувати!

Тамара невесело посміхнулася – якби її Степан зробив таке, то вона б вирішила, що його підмінили, бо це було б зовсім на нього несхоже!

Тамарі з кожною хвилиною ставало все сумніше… Як далі жити? Що на неї чекає?

Вона взяла телефон, набрала номер батьків, і запитала, чи можна до них приїхати та пожити з дитиною?

Тому що у сімʼї дещо трапилося…

Завершивши виклик, Тамара глянула на годинник – до повернення чоловіка залишалося ще багато часу… Але вона пам’ятала, як одного разу збирала валізу у відпустку і розуміла – часу насправді мало!

Тамара швидко почала збирати свій одяг і речі доньки, різні побутові дрібниці і те, що в шлюбі вона купувала за свої гроші…

Виявилося, що у дві дорожні сумки все не вміщається.

Пішли в хід пакети і навіть кілька картонних коробок. Нарешті, все було зібрано.

Тамара викликала таксі і попросила, щоб їй допомогли знести речі. Таксист якраз закінчував вантажити останній пакет у багажник, як раптом до під’їзду під’їхав чоловік.

– Тамара? – він був дуже здивований. – Це що таке?

– Я йду! – сказала вона і міцніше обійняла дочку.

– Он як? – Степан примружився і ступив уперед. – Що за нісенітниці? Ти що, речі вже зібрала? Так, поїздка скасовується, – сказав він таксисту. – А ти – додому йди!

– Поїздка не скасовується! – вигукнула Тамара, задкуючи від чоловіка.

Таксист взагалі дивився розгублено – йому нечасто доводилося таке бачити.

– То ми їдемо? – звернувся він до Тамари.

– Так! – Тамара швидко сіла на переднє сидіння.
– Так, – таксист почухав потилицю. – Жіночко, у мене є крісло для дітей на задньому сидінні! Давайте туди дитину пересадіть, га? Не можна ось так – на передньому і з вами…

Степан зупинився. Він відкрив рота – збирався щось сказати, потім закрив…

Тамара зробила, як треба – посадила доньку в крісло і повернулася вперед. Вона подивилася на нього й усміхнулася. Ха, не чекав?!

– Тамаро… А… Як же я? – тепер Степан простягав до неї руки.

У душі ворухнулася жаль… Все–таки чоловік! Все–таки батько її дитини! Але потім…

Тамара раптом подумала про те, що якщо вона зараз зробить вірний вибір, то вже скоро вийде на роботу – мама згодна доглянути дочку, а потім можна буде в садок влаштувати.

І в неї з’являться свої гроші. І вона купить собі пальто і все, що захоче собі і доньці.

Тамара посміхнулася до чоловіка, опустила трохи скло, щоб він її почув.

– Ми не сваримося. Ми розлучаємося. Я так більше жити не збираюся!

Вона сказала це і на душі одразу стало легше… А потім таксист виїхав на дорогу і Тамара навіть не обернулася до будинку, який тепер більше не вважала своїм…