Я давно живу сама, і не можу сказати однозначно – добре це чи погано. Вже як є.

Зараз мені 56 років, а розлучилася я ще в 28. Залишилася сама з трирічним сином на руках. Відтоді в моєму житті не було жодного чоловіка, я вирішила, що буду жити для сина.

Так і було – я багато працювала, аби у моєї дитини було все необхідне. Мені тоді дуже допомогла моя мама, яка водила і забирала сина зі школи, поки я зранку до ночі була на роботі.

Мій чоловік, батько сина, про дитину не згадав жодного разу, не передав жодної копійки. І це при тому, він жив за кордоном, і мав змогу утримувати свою дитину.

Інколи він передавав якісь речі для сина через своїх батьків, але було це дуже рідко.

Син виріс, закінчив університет, а потім ще поїхав вчитися за кордон, там і залишився.

Час від часу я до нього приїжджаю, але я розумію, що в нього вже давно своє життя і що йому не до мене.

Я досі працюю, заробляю непогано, маю власну квартиру і машину, так що належу до тих жінок, які самі себе забезпечують.

Якось в неділю я робила вареники, і в мої двері хтось постукав. Я відчинила, і не відразу впізнала свого колишнього чоловіка.

Він сказав, що знайшов мене, бо нам треба поговорити про одну дуже важливу річ.

Я і уявлення не мала, про що йтиме мова, але запросила гостя пройти на кухню.

Юрій відразу перейшов до справи. Він сказав, що запрошує мене на свій 60-річний ювілей, і сина теж хоче бачити.

Я пояснила, що син за кордоном, і він точно зараз не приїде.

Колишній чоловік став розповідати, що він за ці роки багато чого пережив і нарешті все зрозумів – перша дружина таки від Бога.

Юрію так і не вдалося ще раз створити сім’ю, тому інших дітей, крім нашого спільного сина, у нього немає.

Колишній чоловік планує залишитися жити в Україні, і каже, що не проти почати все спочатку зі мною.

Я нагодувала колишнього чоловіка варениками, але відразу сказала, що це – максимум, що я можу для нього зробити.

Свої найкращі роки в молодості я провела сама, то ж тепер мені точно вже нікого не треба.

А що він думав? На що сподівався після стількох років?

Думаю, що я все зробила правильно. Хіба ні?