Він постійно порівнював наше життя з життям моєї родини і це мене дуже зачіпало. Я відчувала себе винною за те, що народилася в заможній сім’ї.

Ми з чоловіком Антоном у шлюбі вже шість років. У нас є дворічна донька і останнім часом наші стосунки переживають не найкращі часи. Здається, ми маємо абсолютно різні погляди на життя, особливо на гроші.

Мої батьки — успішні підприємці і я звикла до певного рівня достатку. До того ж коли мій тато заснував бізнес, то виділив нам з братом долю. Брат веде всі справи, а мені за заповітом тата припадає додатковий дохід. Ми живемо переважно на мої гроші.

Антон же походить з родини вчителів. Його ставлення до грошей зовсім інше. І йому все мало. Я відчувала, що він любить не мене, а мої гроші. Він постійно натякає на те, що чекає, коли моєї мами не стане, щоб отримати частину спадку. Це боляче усвідомлювати! Я хочу зберегти нашу сім’ю, але така поведінка мене просто виснажує.

Одного разу я не витримала:

— Ти постійно думаєш тільки про гроші!

— Ні, я думаю про наше майбутнє! Ми могли б заощадити та купити квартиру! – Відповів Антон.

Тоді я обурилась:

— Ми живемо в нормальних умовах й у нас є все необхідне. Чому ми маємо відмовляти собі у всьому?

Цей діалог став типовим для наших останніх розмов. Він постійно порівнював наше життя з життям моєї родини і це мене дуже зачіпало. Я відчувала себе винною за те, що народилася в заможній сім’ї.

Ця ситуація стала серйозним випробуванням для наших стосунків. Ми віддалилися одне від одного, перестали спілкуватися так, як раніше. Я відчувала себе самотньою і непотрібною.

Одного разу, під час чергової сварки, я сказала йому, що якщо він так хоче, то може піти та заробити собі гроші сам. Він був здивований моїми словами, але я відчула полегшення.

Ми взяли паузу у стосунках. Я переїхала до мами, а він залишився у нашій квартирі. Цей час допоміг мені зрозуміти, що я насправді хочу від життя. Я зрозуміла, що не можу жити з людиною, яка заздрить.