У Флоренції я працюю майже 10 років, поїхала сюди на роботу. Як і всі українки-заробітчанки, щомісяця передавала донькам гроші та продукти.Однак, старша донька Ольга постійно все ділила з молодшою Віолеттою. То якісь продукти собі забере, солодощі чи одяг. Хоча я все купувала для донечок порівно.

І з роками така поведінка доньки стала просто нестерпною. Я їй давним-давно купила двокімнатну квартиру в новобудові на Сихові. Район хороший, поруч там є парк, великий торговий центр, є і автобуси, і трамваї. Ну і ще до того, оплатила ремонт та роботу майстрів. Вийшло це задоволення у дуже кругленьку суму.

Ну а потім молодшій також купила квартиру, але вже ближче до центру Львова, на Липинського. І Ольга наче оскаженіла:

– Як так? Ти їй житло на 80 квадратів купила, а я повинна тіснитися в тій нещасній комірчині? Ще й у центрі міста, там все дорожче!

– Ольго, ну що ти концерти влаштовуєш? Де було житло – там і купила. У твоєму районі вже всі квартири розпродані.

– Та звісно, повірила! Ти просто Віолетту любиш більше, ніж мене. Вона молодша, їй все найкраще дістається.

І цей аргумент Ольга постійно використовувала під час сварки. То я сестрі дала 500 євро, а їй 400. То у Віолетти якісь дорогі морепродукти, а Ольга отримала дешеві помиї. Діло дійшло до абсурду, коли появилися онуки.

На хрещення першого онука Данилка я купила золотий хрестик, іконку з ангеликом, привезла багато солодощів та дала тисячу євро. А через рік народилася Аміна у Віолетти. Я привезла для онучки сукні, пеленки, продукти та дала вже 3 тисячі євро. Бо знала, що тоді в родині Віолетти були деякі фінансові проблеми.То про це дізналася Ольга:

– Ну я знала, що ти скупа мама. Але щоб вже онуків ділити на “добрий та поганих” – це безсердечно.

– Ольго, ну ти ж в курсі, що Віолетта у декреті, її чоловіка на роботі скоротили. Їй треба ще кредит виплатити за машину.

– Тоді нехай сестричка бере валізи та їде на заробітки.

Ну відтоді ми з Віолеттою домовилися – я їй пакунки та гроші передаю, але нехай Ольга про це не знає.

Цього тижні приїхала до Львова, привезла багато продуктів на свята і подарунків для онуків. Сама порівно поділила, купила однакові макарони, сири, крупи, солодощі та м’ясні нарізки для Ольги та Віолетти.Однак, Аміна ще попросила мене купити спеціальний будиночок з пряників. Треба готові коржі прикрасити кремом, намалювати різні угори на будиночках. Така гарна дитяча забавка.І коштувало воно 10 євро.Онуця дуже раділа, коли побачила цей будиночок, ми одразу почали його прикрашати. І тоді до нас приїхала Ольга, аби забрати передачку продуктів. Звісно, той будиночок вона помітила одразу та почала шукати такий подарунок у сумці:

– А де воно? Ви десь переклали?

– Ні, я лиш одне купила, Аміночка просила. Бачила таку іграшку в мультиках.

– А про мого Данила не могла згадати? Може, він також хотів цей будиночок?

– Треба було сказати, я б подарувала

– Ой, мамо, вкотре ти відбріхуєшся. Що, для Віолетти вже найкраще, бо вона ж молодша? А я так, обійдуся, нащо про мене взагалі згадувати!

– Олю, ну що ти починаєш знову?

– Ні, мамо, я закінчую. Знаєш, рази ти Віолетту любиш більше – то і сиди в неї на Різдво. Можеш до мене у гості навіть носа не пхати!

Я не знаю, чим так завинила перед старшою донькою. Може, варто піти та з нею помиритися? Бо не хочу так у сварці святкувати Різдво….

“Ця історія залишила слід у вашому серці? Покажіть це своїм емодзі — нам важлива ваша думка!” 💜