– Валеро, синочку, ти знову схуд? Тебе дружина взагалі не годує? Он як вона свекруху зустрічає – стіл порожній, – Валентина Петрівна з порога почала дорікати Олі.

– Мамо, вибачте. У мене токсикоз, мені важко зараз готувати – від усього верне. Та й слабкість сильна, – виправдовувалася Оля.

– У тебе і до токсикозу завжди якісь проблеми були. Синочка мого єдиного занапастила, – мало не плачучи відповіла свекруха.

– Мамо, а ти що з подарунком? – Валера несміливо втрутився у розмову.

– Візок! Мені його сусіди віддали. У них своїх троє, та й наш поїздить, – радісно сказала вона.

– Ви мене, звичайно, вибачте, але для нашого первістка ми з Валерою хотіли візок купити в магазині, новий, – Оля була не в захваті від втручання свекрухи.

– Ви подивіться на неї! Ти на візок новий заробила? Чи мій Валера має на трьох роботах горбатитися на тебе, та на дитину? – розлютилася Валентина Петрівна.

– Гарний візок, – несміливо відповів Валера.

– Я, як на тебе не подивлюся – ти завжди в новому ходиш, а Валерка три роки в одній сорочці ходить. А в тебе і волосся фарбоване, і полиці від одягу ломляться, – свекруху було не вгамувати.

– Валеро, ну скільки можна! Скажи вже своїй мамі, щоб не рахувала наші гроші, – Оля намагалася залучити чоловіка.

– А я що? – промимрив він.

– Ти мене з сином не свари, – Валентина Петрівна дорікнула невістці. – Мені люди добрі й візок віддали, і одяг, а їй нічого не треба. Вона в нас багата!

– Вона у нас все придбає. А насправді це мій син працюватиме, а ти сидітимеш, і гроші його витрачатимеш. Ти знаєш, не вийде!

– Я більше це марення слухати не збираюся, – Оля вийшла з кімнати, потім одягла верхній одяг і пішла гуляти. Краще посидіти на лавці в парку, подихати свіжим повітрям, ніж слухати безпідставні закиди на свою адресу.

Валентині Петрівні із першої зустрічі Оля не сподобалася. Проблема була не в самій дівчині, а більше в тому, що свого сина Валеру жінка ні з ким не хотіла ділити. Але Валері стукнуло тридцять, і Валентина Петрівна зажадала онуків.

Порятунком Ольги була окрема квартира, яку подарували їй батьки. Але це не заважало Валентині Петрівні заявлятись у будинок до молодої пари без запрошення.

Окрім квартири, в Ольги була гідна робота. Вона планувала придбати автомобіль, але у зв’язку зі своїм цікавим положенням, поки вирішила почекати.

Коли з’явився Альошка, на виписці Валентина Петрівна з гордістю вимовила:
– Ось мій Валера який молодець! Сина на світ божий привів!

– Може, все-таки не він привів, а Оля? – намагалася виправити жінку мати дівчини, Юлія Віталіївна.

– Нічого ви не розумієте. Тут початок важливий, а хто вже виносить і на світ приведе – справа друга, – відмахувалася Валентина Петрівна.

– Все з вами зрозуміло, – кивнула Юлія Віталіївна та посміхнулася, розуміючи, що тут сперечатися марно.

Це була лише третя зустріч батьків Олі та Валери. Юлія Віталіївна та Григорій Андрійович були не в захваті від нових родичів із самого їхнього першого знайомства, але вибір доньки не засуджували, просто намагалися підтримувати, як могли.

З першого і до останнього дня терміну, батьки дівчини допомогли зробити ремонт у квартирі, та повністю облаштували дитячу кімнату до появи малюка.

Але свекруха не хотіла помічати очевидних речей, і все голосила, що Оля тягне з Валери гроші на всякі дурниці.

Після появи сина, будні молодої мами стали схожі один на один. Валера постійно пропадав на роботі, тому всі турботи про немовля лежали на її плечах. Коли не було в кого просити допомоги, Оля ризикнула зателефонувати свекрусі.

– Алло, мамо, привіт. Я хотіла вас попросити. Ви зможете сьогодні з Альошею посидіти годинку?

– Годинку? А ти куди знову зібралася? До подружок? Мого сина обговорювати? Нема чого робити! Вдома сиди, – розлютилася Валентина Петрівна.

– Що ви таке кажете? Мені треба за памперсами, та в крамницю за продуктами, – Оля була готова до подібного.

– Ну ти, як завжди. Аби гроші мого сина витратити. Я тобі вже казала – які підгузки дитині влітку? Ганчірку підкладай. Пери, і підкладай.

– А на виписці ви казали, що будете нам у всьому допомагати. Та і які ганчірочки? – її терпець уривався.

– О! Як ти заговорила! А я вам що, мало допомагаю? Я вам тисячу на виписку подарувала. Візок гарний від сусідів притягла. Два пакети речей від родичів із села принесла.

– А ви не вдячні! Нове їм все подавай. Заштопала б дірки й все, як новеньке б стало! Менше ніс треба задирати! Я Валеру, взагалі, одна виховала – і нічого!

– Гаразд, я вас зрозуміла. До побачення, – різко відповіла дівчина, і поклала слухавку.

– От нахаба! Кинула слухавку. Все Валерці розповім, – прошипіла свекруха.

Вона одягла окуляри, та почала шукати в контактах номер телефону сина.

– Валеро? А ти знаєш, що мені зараз твоя дружина наговорила? – крізь сльози почала Валентина Петрівна.

Після півгодинної розмови у Валери склалося враження, що дружина за його відсутності вештається не зрозуміло де, а дитина залишається одна вдома без нагляду.

До того ж Оля витрачає всі гроші, а потім дзвонить його мамі, і вимагає допомоги. Увечері, коли він зайшов додому і побачив, як дружина спить поруч із немовлям, був у нестямі від люті.

– Вечеря не готова, а ти спиш? – Закричав він.

– Ти чого? Тихіше, – Оля перелякалася, що Льоша прокинеться. – Ходімо на кухню.

– Коли ти перестанеш із мене мотузки вити? Мені мати все розповіла, як ти тут вештаєшся. А ще їй Альошку хотіла збагрити, – Валера був не схожий на себе.

– Та що вона тобі такого наговорила? – Здивовано запитала Оля. – Я лише попросила її посидіти з онуком, поки схожу в крамницю. Але я вже замовила доставлення, правда вийшло трохи дорожче.

– Яке доставлення? Ти у своєму розумі? – закипів чоловік. – Більше я тобі грошей не дам!

І тут Олю прорвало:

– Ти це зараз серйозно? Твоїх п’яти тисяч, що ти даєш на місяць, ні на що не вистачає! Вони закінчилися першого ж тижня, – посміхаючись, відповіла дівчина.

– Твоя мати вважає тебе мільйонером, чи що? Ти їй хоч раз казав, що моя зарплата вдвічі більша за твою?

Дівчину було не вгамувати. Вона згадала всі осічки невдахи, який, користуючись моментом, вирішив показати, хто в сім’ї головний.

– Я тобі востаннє кажу – якщо я ще раз почую від твоєї матері на свою адресу хоч найменшу образу, то ти вилетиш звідси, як пробка!

– І сина ніколи більше не побачиш! – Оля нахилилася над чоловіком, який сидів за столом, як спіймане мисливцем звірятко.

– Та гаразд тобі, Оль. Ти образилася, чи що? – Валера миттєво змінив тон.

– Я тебе попередила, – суворо відповіла дружина. – А якщо ще раз закричиш, коли Альоша спить, то вночі сам до нього вставатимеш. Зрозумів?

Чоловік тільки мовчки кивнув, і ошелешено дивився на дружину.

– Ти сильно змінилася після появи Альошки, – сумно констатував Валера.

Молоді люди помирилися за кілька днів, а свекруха більше не з’являлася на горизонті. “Невже, їй стало соромно” – в думках сподівалася невістка. Коли одного разу їй надійшов дзвінок від Валентини Петрівни, вона була дуже здивована.

– Алло. Ольга, ти вдома? – голосно спитала свекруха.

– І вам добрий день. Так, я тільки Альошу заколихала на сон, – пошепки сказала Оля.

– Ось. Я тобі саме з приводу внучка і дзвоню. Привозь його до мене завтра. Я хоч час з ним проведу. Так скучила. Бо хто знає, скільки мені залишилося на білому світі жити? – щиро повідомила Валентина Петрівна.

– Правда? А в мене на завтра були плани. Вже думала доведеться разом із малюком йти. Я тоді у вас Льошу залишу на дві години? Ми прийдемо о дванадцятій, – Оля дуже зраділа змінам, щодо свекрухи.

– Гаразд, давай. Завтра на вас чекаю.

Добиратися до свекрухи було не дуже зручно. Але заради такої справи Оля викликала таксі. Коли вона набрала номер квартири у домофоні, ніхто не відповів. «Зламався, чи що?» – подумала дівчина.

У цей момент двері відчинилися, і вийшла сусідка. Вона притримала двері для молодої мами, та пропустила їх з малюком у під’їзд.

Оля подзвонила у двері, але результат був такий самий – ніхто не відчиняв. “Вона там жива взагалі?” – промайнуло в голові Олі. Тоді дівчина вирішила не чекати, і зателефонувала до Валентини Петрівни. На її подив, свекруха дуже швидко взяла слухавку.

– Мамо, привіт, а ви чого двері не відчиняєте? Ми з Льошею приїхали, стоїмо біля вашої квартири, – сказала Ольга.

– А ти чого до мене прийшла? Я на гостей сьогодні не чекаю, – випалила Валентина Петрівна.

– Ви ж самі вчора запропонували, щоб я вам Льошу залишила, а сама поки що свої справи зробила, – обурилася дівчина.

– То ти знову мене неправильно зрозуміла. Не знаю, чим ти слухаєш. Я сказала, що ввечері прийду до вас із ночівлею.

– Я до вас через все місто їхала на таксі, щоб це почути? – Вигукнула Оля з обуренням.

– Слухати треба було уважніше! – дорікнула її свекруха.

– Ну раз так, то можете не приїжджати. Я вас все одно на поріг своєї квартири не пущу! – вигукнула невістка.

– Та хто тебе питатиме?! Це квартира і мого сина теж! Тьху!

Жінка кинула слухавку, а Ольга від злості не знала, куди себе діти. Через пів години вона мала сидіти у лікаря, а тут таке. Довелося дзвонити, та скасовувати запис.

Ольга вирішила скористатися нагодою, і прогулятися з малюком набережною, якщо вже приїхали в центр міста.

Завдяки цьому рішенню, дівчина швидко прийшла до тями, і додому повернулася спокійною. Коли вона зайшла у квартиру, одразу зрозуміла, що свекруха її випередила, і з’явилася раніше. Тож вони з Валерою воркували на кухні.

– Ось Льошку вона вигодує, і виженемо її з квартири до дідька лисого. Виховаємо вдвох із тобою справжнього чоловіка, – казала Валентина Петрівна.

– Як же так? Оля ж мати, – невпевнено заперечив Валера.

– А я знаю лазівки, як позбавити її батьківських прав, – хитро підморгнула Валентина Петрівна.

На кухні різко з’явилася Ольга з дитиною на руках.

– Ну нічого собі ви заспівалм! Отакої! Зараз же обоє забирайтеся з моєї квартири! – Закричала вона.

– Ось, Валеро! Ти бачиш, яка вона неадекватна! Піна зараз піде з рота. Хіба можна їй довіряти дитину?

Оля акуратно переклала Альошу в ліжечко, потім схопила свекруху за рукав, і витягла за поріг:
– Щоб більше ноги вашої тут не було!

Дівчина зачинила двері перед її носом, потім знову відчинила, і жбурнула навздогін її туфлі та сумку. Потім, навздогін матері, попрямував чоловік, який і не збирався йти, вважаючи, що все це лише жарт.

– А ти що розкорячився? Батьківських прав вирішив мене позбавити? Та ти хоч знаєш, з якого боку до дитини підійти? Ти за три місяці лише один раз погуляти із сином сходив! Батько називається!

Дружина, штовхаючи чоловіка долонею у спину, вигнала його за поріг. Коли вона відчинила двері, свекруха кричала, що викличе поліцію, і знайде на неї управу.

– Та ну! Давайте, викликайте! Подивимося, хто має рацію! Я господарка квартири! Тут живу я і мій син, а ви якісь пройдисвіти, – Оля вигукнула це Валентині Петрівні.

Потім звернулася до чоловіка:
– Заспокой свою матусю, а то сусіди раніше поліцію викличуть. Зараз твої речі віддам.

Через п’ять хвилин двері відчинилися, і звідти полетіли штани, сорочки, шкарпетки, светри, навіть чоловіча білизна. Як виявилося, у Валерочки було не так мало речей.

Вони з мамою потім ще пів години повзали під’їздом, і збирали його речі. Оля зателефонувала мамі і, пояснивши всю ситуацію, цього ж дня оформила заяву на розлучення.

Валера приходив щовечора, стояв біля дверей, вибачався. Наївний, він навіть не знав, що дружина поїхала до батьків, щоб заспокоїтись, та отримати підтримку.

Так їх і розлучили. Ділити не було чого. “Багатий” Валера виявився звичайним мамин синком, у якого з майна, був тільки причіпний вагон у вигляді матусі.

Життя Валентини Петрівни налагодилося, адже тепер її улюблений син завжди був поряд. Вона знала, де він і з ким, і їй було дуже спокійно на душі.

У Олі було теж все гаразд: син ріс, батьки допомагали, дах над головою був, а все інше – діло наживне…