– Не хвилюйся, нікому я тебе не віддам, – ​​говорила Тетяна чотирилапому вихованцю, повертаючись з вечірньої прогулянки.

Жінці чомусь згадалося, як 9 років тому вона вперше побачила цього незграбного песика.

Йому не було ще й місяця, коли його винесли продавати на базар. Він дивився на всіх, хто цікавився своїми чорними оченятами.

На його мордочці одночасно відбивались цікавість і побоювання. Він наче запитував:

– Де я, хто всі ці люди, що їм від мене треба?

Того дня 36-річна Таня зранку поїхала на базар. Хотіла купити собі на осінь черевики. Старі зовсім зносилися.

Але проходячи повз ряди, де продавали живність, вона звернула увагу на волохатого цуцика.

Він був ще зовсім маленьким і явно потребував материнського молока.

– Що ви робите? Він же ж зовсім крихітка! Хіба можна у такому віці відлучати малюка від матері? – обурено спитала дівчина продавця.

– Наближаються холоди, а цуценята стали вилазити з будки. Можуть змерзнути. От і доводиться продавати. Та він потроху починає сам їсти,– пояснив продавець – бородатий чоловік років сорока.

Доля нещасного цуцика так схвилювала Тетяну, що додому вона повернулася без черевиків, але з пухнастою грудочкою на руках і з різним приладдям для нового члена сім’ї.

З того часу минуло років зо три. Красень, породи німецької вівчарки давно виріс у великого, широкогрудого пса з потужними лапами.

Тепер з ним без побоювання можна було гуляти в будь-яку пору доби. Він став не просто другом, а й чудовим охоронцем для Тані з донькою Настею.

Єдиною людиною, яка не розуміла невістку, була свекруха Валентина Степанівна

– Що ти за господиня? Приперла додому такий тягар! Як можна тримати такого великого в квартирі? Йому місце на вулиці, у будці!

– Але ми щодня з дочкою пилососимо. Ви бачите, в кімнатах ідеальна чистота. І його ми купаємо, запаху у нас в квартирі немає.

---

Тетяна раділа, що живе з сім’єю в окремій квартирі. Згадалося, як вийшла заміж за Миколу і переїхала до нього жити. Весілля відбулося після отримання диплому в коледжі, де дівчина провчилася три роки, приїхавши з сусіднього міста і оселившись у двоюрідної бабусі Тамари Іванівни. Бабуся часто була слаба, і студентці доводилося доглядати родичку.

Батьки чоловіка мали свій будинок. Дівчина швидко навчилася справлятися із домашнім господарством, стежити за грядками, готувати на всіх їжу.

А сім’я у чоловіка була чимала.

Сімейні пакетні тури

Крім свекрів з ними проживала сестра Миколи Оксана з 2-річним сином та 11-річною дочкою. Молода жінка розлучилася з чоловіком і повернулася у будинок до батьків. Квартира в неї була, але з двома дітьми їй справлятися одній виявилося складно.

Валентина Степанівна весь час дорікала невістці за поганий посаг.

– Якщо вже прийшла до нас ні з чим, то хоч відпрацьовуй за проживання, – часто виказувала жінка.

Звичайно, Тетяна важко було переносила всі ці докори, але чоловік категорично відмовлявся йти з батьківського будинку.

–Ти що, потерпіти не можеш? Мама, звісно, людина своєрідна, але й не зла. Живемо ми тут безкоштовно, на всьому готовому, значить, треба мовчати і підкорятися! У чужий монастир зі своїм статутом не лізуть. І взагалі, ти мою маму слухай, вона тільки доброму навчить.

Все ускладнилося після півтора роки сімейного життя.

Тетяна чекала дитину. З перших тижнів дівчина недобре почувалася.

Проте, жодних поблажок та знижок їй ніхто не робив.

Вона так само продовжувала виконувати роль служниці в будинку свекрухи.

Практично вся робота по дому була на ній. А коли Насті, маленькій доньці Миколи й Тетяни виповнилося 3 роки, раптом злягла Тамара Іванівна, та сама двоюрідна бабуся, у якої Тетяна жила у студентські роки.

На той момент дочка свекрухи вже продала квартиру, купила будинок на сусідній вулиці і переїхала на нове місце проживання.

Переїхати вона, звісно, переїхала, от тільки молодшого сина так і норовила спихнути бабусі, а та, у свою чергу, вручала його Тетяні.

– Нічого, де один, там і двоє! – говорила Валентина Степанівна, залишаючи онука під наглядом невістки.

Тетяна ніколи не відмовлялася, хоча хлопчик ріс жвавим, з тих дітей, за якими потрібно добре дивитися.

Але ось коли Тетяна зверталася до свекрухи за допомогою і просила доглянути маленьку Надійку, поки вона з’їздить до слабої бабусі, та рішуче відмовлялася.

– Тобі робити нічого? У старої є син! Ти зараз будеш за нього його роботу робити, а квартиру у спадок потім бабуся синові відпише. А ти залишишся ні з чим. Тож нема чого тобі там робити.

Тетяні такі слова просто душу перевертали. Ну як пояснити цій жінці, що справа зовсім не у спадщині, а у простому людському співчутті?

– Ігор живе в іншій країні. Та й маю ж я віддячити бабусі? Вона мені дах над головою дала, коли я вчилася і жодної копійки не взяла!

Кілька місяців, незважаючи на заперечення свекрухи молода жінка щодня відвідувала родичку.

Тетяна приносила Валентині Степанівні ліки та продукти, готувала їжу, робила чистоту в квартирі. У вихідні їй доводилося брати з собою маленьку Настю, оскільки всі члени сім’ї були надто зайняті, щоб приділяти увагу дівчинці.

В один із днів Тамари Іванівни не стало. Згодом з’ясувалося, що свою квартиру бабуся переписала на Таню. Син старенької заперечувати не став. Він був вдячний племінниці, що не залишила його матір, коли та була слаба.

---

Молоді зробили невеликий косметичний ремонт і переселилося на нове місце проживання. Тільки тепер Тетяна відчула себе по-справжньому щасливою.

– Я хоч висипатися стала, – говорила молода жінка колегам на роботі. – Раніше доводилося вставати на 3 години раніше, щоб встигнути нагодувати хазяйство, приготувати сніданок на всіх, завезти Настю в садок. Тепер все під боком – і садок, і офіс, і магазини!

Багато знайомих почали відзначати, що Таня навіть помолодшала на вигляд.

---

Минуло ще кілька років. Якось зателефонувала зовиця і повідомила погану новину:

– Мама невдало оступилася. Їй терміново потрібні дорогі процедури. У мене грошей майже немає, так що розщедритися доведеться вам з Миколою.

Тетяна сперечатися не стала. Суму, якої бракувало, довелося взяти в борг. Але хіба можна думати про гроші, коли родичам потрібна допомога? Процедури пройшли вдало, далі чекало тривале відновлення.

– Є розмова, – почав Микола за вечерею. – Ми маємо забрати батьків до себе.

– З якого це ще переляку?! – здивувалася Тетяна.

– Мамі потрібен довгостроковий догляд.

– І що?! Я мало для неї зробила? Твоя сестра живе за 5 хвилин ходьби від батьків. Може по черзі з дочкою навідуватись до Валентини Степанівни. Іноді, на вихідні ми приїжджатимемо.

– Матері буде краще у нас. Давай звільняти кімнату. Я так вирішив.

– Та не згодна я! Не знаю, що задумали твої родичі, але мене нехай не вплутують у свої плани.

– Ти мене не зрозуміла, батьки приїдуть в будь якому разі. Це моє рішення.

У Тетяни від хвилювання навіть голова закрутилася. Вона тільки-но відчула себе щасливою, і на тобі! Знову повернення до старого – ставати служницею для людини, яка тебе зовсім не шанує.

Ну, ні!

Таня повернулася до чоловіка і прямо дивлячись у вічі рішуче сказала:

– Тоді слухай, що скажу я. Квартира належить мені. Якщо тобі так хочеться бути поряд з ріднею, перебирайся до них і доглядай, скільки влізе. На цьому ми тему закрили.

---

Наступного дня Тетяна відпросилася з роботи раніше. Як тільки вона відкрила двері квартири, то побачила у коридорі Миколу. В одній руці у нього був повідець їхнього песика, в іншій пакет із собачою мискою та сухим кормом.

Побачивши дружину, чоловік зніяковів, а потім видав:

– Щоб батькам було зручніше, я зробив у кімнаті перестановку. Собачку забере Оксана. У неї за будинком є ​​місце. Там уже встановили будку. Ти ж знаєш, як мама не переносить собак у приміщенні…

Таня аж почервоніла від обурення.

– Ти що собі дозволяєш! Я ж сказала – хочеш бути з батьками, їдь до них! Тебе ніхто не тримає!

– Та нема вже будинку. Оксана виставила його на продаж. Вона доньку заміж видає. Інна хоче жити окремо. Після процедур, мати якщо і видужає, то навряд чи зможе утримувати будинок і займатися городом. Вирішили батьківський будинок продати і купити племінниці квартиру.

– Ах, он воно що! Значить, племінниця захотіла, зовиця придумала, а невістці з нелюбою внучкою виконувати. А песик до чого? Він член сім’ї, а ти зібрався його виставити на вулицю?

Тетяна підбігла до шафи і почала скидати в сумку речі чоловіка. Сумку вона виставила за двері.

– Все! Прощавай! На розлучення подам завтра. Більше ні тебе, ні твою дивну родину я бачити не хочу.

Сімейні пакетні тури

Микола вийшов із під’їзду і попрямував до свого авто.

– Яка ж вона бездушна! І як я з нею жив стільки років! – думав чоловік…