Цензор. НЕТ спілкувався із вдовою Назара

Раніше ми писали про подвійну трагедію в родині Костюків, коли на фронті загинули два рідні брати. На жаль, такий удар долі спіткав і родину зі Львівщини – на передовій загинули брати – військовослужбовці Назар та Володимир Звіри Ми звʼязалися з Христиною Звір (34 роки), вдовою загиблого Назара щоб дізнатися історію відважних воїнів, які віддали власні життя за Батьківщину.

Братів поховали поруч

Назар був на 7 років старший за Володимира, тож у дитинстві був для Володі наче другою мамою – забавляв, годував, доглядав його, оскільки мама

Оксана багато працювала. Брати були дуже дружними.

Назар розповідав коханій Христині, що зрозумів усю значущіть сімейних цінностей іще в юності. Тоді він казав: “У мене буде сімʼя, усе треба робити для сімʼї.

Мені треба планувати, мені треба думати…”

Назар

Володимир був більше компанійською людиною: мав багато друзів, був веселим хлопцем. Таким чином у братів формувалися дещо різні погляди на життя, утім ці розбіжності ніколи не були приводом для конфліктів.

Володимир

У 2015-2016 рр. брати Назар та Володимир

боронили країну в зоні АТО. А перед

початком повномасштабного вторгнення

Назар працював на підприємстві, яке відправляє ягоди на експорт. У той час Володимир працював на заправці та на будівництві. Утім із початком великої війни обидва брати знову стали на захист країни.

Володимир

Назару було 35 років, а Володимиру 28, коли вони пішли у засвіти. Володимир загинув від осколкового поранення під Бахмутом у вересні 2023 року. Життя

Назара обірвалося через авіабомбу 5 грудня 2023 року в смт. Стельмахівка, що на Луганщині.

Братів поховали поруч в рідному селі

Воля-Висоцька на Львівщині. У них залишився рідний брат Микола, а також

батьки – Оксана та Василь. У Назара

підростають доньки: Софії 6 років, Соломії

– 4.

Перед загибеллю Володимира у храмі тріснула кришталева вазаПеред

загибеллю Володимира його мати Оксана

купила великі красиві кришталеві вази, щоб віддати їх до місцевого храму. Вже потім працівниця храму розповіла: “Ой, ти знаєш, Оксано ваза тріснула” | вже скоро рідні отримали звістку про загибель

Володимира…

“Ти не знаєш, як мені важко. Ми йшли

разом а вертаюся живий я один…”Христина, вдова Назара, згадуе, як

їй було важко, коли рідний брат її чоловіка зник без вісті. Коли про це повідомили, з Назаром не було звʼязку – він був на бойовому виїзді. А вже за кілька годин матері Володимира зателефонували вдруге і попросили приїхати на упізнання…

…Вночі Христина не спала ані хвилини.

Жінка думала про те, як скаже про це чоловіку. Христина дуже хвилювалася, бо після АТО Назар став емоційний, запальний. Коли нарешті він повернувся з виїзду, жінка промовила “Будь ласка,

тримайся Я тебе дуже прошу…”

Загибель молодшого брата стала для

Назара велетенською трагедією. Він дуже переживав… Казав дружині: “Ти не знаєш, як мені важко. Тому що ми йшли разом. я вертаюся живий а він – ні”.

Назар мужньо стримував усі емоці.

Христина припускає, що можливо він

звинувачував себе в тому, що сталося…

“Наш стрийко захищає нас вже на небі…”Христина розповідає, що боялася зізнатися донькам про загибель їхнього дядька: “Я дочекалася коли Назар приїхав зі Сходу країни Ми разом сіли перед дітьми і сказали, що наш стрийко

так ми на Львівщині називаваємо брата батька вже на небі Він захищає нас на небі…”

Христина благала свекора Василя та

свекруху Оксану, щоб діти не бачили їхніх сліз: “Коли наша із Назаром донька

Софійка бачить чиїсь сльози, у неї починається істерика Тож в присутності дітей вони мусили триматися. Коли ж дітей не було поруч, вони давали волю емоціям”

“Після втрати брата я запропонувала чоловіку народити сина”Під час розмови вдова Христина дякує Богу за те, що зустріла такого чоловіка. Й твердить, що їй все подобалося в характері Назара:

“У дитинстві Назар завжди хотів мати сестру. Тож коли дізнався, що у нас народиться донечка, він просто сяяв від щастя! Він настільки розчинявся в дітях у мене велике коло спілкування до того ж у мене в сімʼї було семеро дітей тобто я маю з чим порівняти. Тому з упевненістю кажу, що мій Назар просто надзвичайний тато. А як чоловік він був ніжним і турботливим”.

Єдиний недолік Назара, який змогла згадати Христина – впертість. За її словами, після АТО Назар став темпераментнішим, зарізким. Утім, така поведінка була радше рідкістю.

Після того, як чоловік втратив брата,

Христина наважилася заговорити з

коханим про майбутнє поповнення в їхній родині. Жінка запропонувала Назару

народити сина: “Звичайно, Назар був

приємно здивований, шокований. Але я відчувала, що нам треба заповнити порожнечу. Бо він дуже сильно любив брата. А з його характером він, знаєте, все переживав всередині себе. А про все ж

треба говорити! Треба розказувати про

власний біль. Я казала Назару – ми ж не чужі, правильно?”

“Хоча триває війна, і ти на війні, але я

дуже щаслива…”Коли Назар був на

фронті, Христина сказала йому те, що й досі не може забути. Це було незадовго до трагедії. Можливо, навіть перед самою загибеллю чоловіка.

Вона промовила: “Назаре дякую тобі, я дуже щаслива. Хоча триває війна, і ти на війні Але я дуже щаслива. Не знаю чому”.

Христина пригадує, що почувалася щасливою. Можливо, завдяки дітям.

Жінка готувалася до перемоги, як би

самовпевнено це не звучало. Вона свято

вірила, що Назар повернеться з фронту і

все буде гаразд: “Назар мене запевня-

все буде добре. Я йому вірила…”

Христина відчуває,

що Назар теж був щасливий – і як чоловік, і як батько. Утім максимально тримав це щастя всередині себе, не казав про це.

Перед загибеллю Назара Христині наснився його покійний брат

ВолодимирПеред загибеллю Назара

Христині вперше наснився загиблий брат її чоловіка Володимир: “Назар із загиблим братом Володимиром сиділи на кухні

Володя щось весело та емоційно розказував, сміявся. Мій Назар сидів

спиною до нього, щось варив зварювальним апаратом. Навколо було

біле небесне світло – утворилася велика куля!.. Я не чула їхньої розмови, утім від Назара йшло світло!.. Коли я прокинулась,

то подумала, що це просто сон…”

“Тату, я тебе так люблю – аж до

Бога!”А ще перед загибеллю Назара його

молодша донька Соломія постійно казала

йому: “Тато, я тебе так люблю – аж до

Бога”

Коли батько телефонував з фронту, Софія просила передати їй слухавку: “Мамо, дай мені тата”. І вже йому вкотре повторювала ту саму фразу. Він відповідав: “Донечко я

тебе теж люблю”

Христина бачить в цьому певний знак:

“Складається враження, ніби Соломійка хотіла йому це розказати, розумієте Для

мене це було дуже дивно –

чому аж до Бога?”

Мене запитали: “Коли ти востаннє

розмовляла з Назаром?”Христина

розповідає, що протягом кількох діб з чоловіком не було звʼязку. Їй зателефонував Микола, брат Назара, і

запитав: “Коли ти востанне розмовляла з

Назаром?”

Христина відчула, що сталося щось погане. Утім Микола заспокоїв: “Не хвилюйся, поки що нічого не ясно” У Христини були контакти побратимів чоловіка, тож вона почала їм телефонувати. Утім жоден не взяв

слухавку… Христина здогадалася, що тут

щось не так… Вочевидь вже тоді

побратими знали про загибель Назара.

Пізніше Христині зателефонував командир її чоловіка та повідомив страшну звістку. Із щасливої дружини, яка чекає коханого з війни, жінка

перетворилася на згорьовану вдову.

Почувши жахливу звістку, вона просто не знала, що відповісти. Промовила лише одне-єдине запитання: “Що я маю робити з двома маленькими дітьми”.

“Мамо йдемо до тата на війну Йдемо до тата на небо!..”Христина й досі не може забути як розповіла донькам

жахливу правду про загибель батька.

Зібравши усю волю в кулак, міцно обійняла старшу Софію та промовила:

“Донечко, я тобі зараз дещо скажу… Але ти обіцяєш, що ми будемо дуже сильні Наш тато тепер теж живе на небі… Разом зі своїм братом…”

Протягом хвилини Софія думала. А далі запитала: “А він що загинув?”

Христина відповіла, що так.

Софія не плакала, утім наступного дня сльози полилися рікою, дівчинка сильно

кричала.

А маленька Соломія носила портрет тата і

плакала, промовляючи: “Я дуже скучила”

А ще могла прокинутися вночі та

попросити: “Мамо, йдемо до тата демо

на війну”Христина відповідала: “Донечко, тато вже не на війні Наш тато на небі”. І чула у відповідь: “Ну, то йдемо до нього на

небо”

Христина намагалася пояснити доньці, що тато бачить її з неба і тішиться, що в нього

така гарна розумна донечка: “Просто ми

його не бачимо, він невидимий ангелик”

Виноград і троянди, яким не судилося

прорости

Назар мав багато планів та мрій. Після перемоги України у війні хотів обовʼязково зустрітися з побратимами та їхніми сімʼями.

У його батька Василя є сад, тож Назар теж мріяв про власний сад і будинок. Хотів посадити для дітей виноград і троянди…

Якось Христина подарувала йому

паростки дерев – яблуні,

груші, смородини. Назар був надзвичайно щасливий. Почав миттєво планувати “Ось

тут я посаджу це! А ось тут – це…”. Його це неабик захоплювало.

Однак цим паросткам не судилося

прорости у землю, яку росіяни залили кровʼю наших воїнів…

Після втрати двох синів Оксана та Василь,

на думку христини, тримаються завдяки

онукам. Жінка розповідає, що вона із дітьми живе разом зі свекрами. І каже, що так само знаходить розраду в дітях – продовженні роду її коханого Назара, який віддав життя за Батьківщину.

Щодня приходить на цвинтар. Іноді – двічі на деньХристина щодня ходить на могилу чоловіка. Буває, двічі на день. Того дня, коли ми записували інтервʼю, вона була на цвинтарі два рази. Від сторонніх людей жінка чує про те, що, можливо, це

“забагато”.

. Утім довіряє лише власним

відчуттям: “Я туди йду, коли в мене є потреба. Я відчуваю серцем, що мені

треба йти”.

Вдова Назара пригадує, що в перший час після поховання чоловіка вона просто сиділа на лавочці поруч з його могилою, плакала. Потім розповідала йому, як їй сильно його бракує. “Коли я виплакала сльози пішли емоції, на якийсь час мені справді ставало трохи легше. Зараз, коли

з доньками йдемо на цвинтар, вони

цілують портрет тата, моляться

Підливають воду квіточкам…’

Саме діти допомагають Христині справлятися із болем: “Діти – це такий вогник! Для нас із Назаром діти були на першому місці Наші діти були щасливі, тому й ми були щасливі. Соломійка дуже схожа на тата. І коли на мене дивляться її очі – немов би очі її тата! — я не можу здатися