Каунас. Литва. Ще один український соловейко, а тільки так називають в рідному краї

заслуженого артиста естрадного мистецтва України Ігоря Данилейка, приєднався до

когорти культурних дипломатів, які говорять про Україну, оспівують її у віршах та

музичних композиціях на найбільших сценах світу.  Наш талановитий  повноважний представник  української культури – співак, поет-пісняр,композитор, художник, волонтер з Горошови Чортківського району, що на Тернопільщині, рік тому  став студентом Литовського університету Вітовта Великого, де опановує академічний оперний вокал.

– Цей міжнародний та багатомовний виш, який постійно розвиває міжнародні мережі та міжкультурні діалоги, має понад сторічну історію,- розповідає Ігор. – Тут є 10 факультетів і 2 інститути. Серед них і моя музична академія. Цей університет дав можливість мені нести у світ українську пісню, українське слово.

Коли Ігор  навчався в Київському національному університеті культури і мистецтв, а потім

в Комунальному закладі вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв імені

Павла Чубинського», був учасником чи не всіх Всеукраїнських фестивалів, гордістю

фестивалів Тернопільщини, де його з нетерпінням чекали глядачі. У нас його ще

називали «наш Назарій Яремчук». Співак-поет має потужний голос і величезний репертуар українських та своїх авторських пісень, багато віршів патріотичної, ліричної, філософської та життєвої тематики. Про активну життєву позицію свідчить його членство у Всеукраїнському товаристві «Просвіта» ім.Т. Шевченка, у Київській міській організації Товариства «Знання» України, в Асоціації діячів естрадного мистецтва України.  Він завжди був серйозний і зібраний для своїх двадцяти, тепер йому 23. Ігор не просто подорослішав, у мене склалося таке враження, що він прожив кілька життів.

Митець, незважаючи на свій молодий  вік, має велику кількість дипломів, подяк, грамот за високий рівень професійної майстерності, за відданість справі, активну культурну, просвітницьку діяльність. Ігор двічі володар срібного ордену імені Квітки Цісик

«Срібна квітка». Має подяку Верховної Ради України за участь у всеукраїнському

творчому марафоні «Мистецтво єднає Україну». У 2023 році співак став лауреатом

Міжконтинентального Радіо-Фестивалю української пісні «Співай рідною» на радіо

«ETHNO FM», що відбувається в американській Каліфорнії. Ігор нагороджений і

міжнародною премією “Культурна дипломатія”. Як поет, відзначений Гран-прі на

Міжнародному конкурсі “Тарас Шевченко Єднає народи” в номінації “Авторська

поезія”. Таку ж нагороду він має і на ХХІV Загальнонаціональному конкурсі-фестивалі

«Українська мова – мова єднання» за літературно-художнє видання поезії “Ми духом

вольності повстали”. За це видання має нагороду і від Національної спілки журналістів

України – диплом «Золота строка». Важливими, за словами молодого артиста, є подяки

благодійного фонду «Серця свободи» за активну громадянську позицію і участь у

благодійному заході для збору коштів на дрони для 105-ої окремої бригади

територіальної оборони ЗСУ, від волонтерської громадської організації “Десантно-

козацький рій”, що в Тернополі, де він неодноразово брав участь у благодійних

концертах та їздив на передову з волонтерськими вантажами, читав воїнам поезію і виконував свої пісні.

Вступивши в Литовський виш, наш земляк з величезним ентузіазмом влився в бурхливий потік культурного життя нової країни, включився в процес популяризації української культури та мистецтв на просвітницькому та дипломатичному рівнях. Дав багато благодійних концертів на підтримку України в Німеччині, Румунії, Польщі, Естонії, Латвії. На підтримку Збройних сил України брав участь в концертах та акціях у Вільнюсі, Казлуруді, Каунасі, Таураге, Клайпеді. Представляв Ігор Україну і на традиційному фестивалі литовських національних громад «Сад культур – 2023».

– В роковини вторгнення росармії, у Вільнюсі був марш і концерт на підтримку України, в яких я взяв участь із піснями «Дивлюсь я на небо» та «Чом, чом, земле моя». Концерт став частиною кампанії «Radarom-24», у рамках якої у Литві збирають кошти на відправку обладнання литовського виробництва українським військовим.  А на литовсько-українському етнографічному вечорі я був у ролі нареченого у театралізованій постановці литовсько-українського весілля. Такого розмаїття традицій і звичаїв, як у нас, мабуть, немає в цілому світі,- каже Ігор.-Тому я гордістю популяризую те, з чим народився і виріс. Виступаючи на таких імпрезах, хочеться показати, що нікому не вдасться знищити чи підмінити нашу історію, мову, пісню, незалежність, бо це наш генетичний код. На заході були присутні представники сейму та багато інших високопосадовців. Потім був мій сольний концерт «Україна в моєму серці». Програма включала в себе авторську поезію та українські народні пісні. За підтримки посольства

України в Литві та української діаспори в будинку-музеї «М. К. Чюрльоніса» в місті

Дрюскінінкай відбувся захід, присвячений українській поетесі Лесі Українці та М. К. Чарльонісу, де я виконував українські народні пісні й декламував власну патріотичну поезію.  «У Центральній спілці українців Німеччини» в Берліні на концерті для  підтримки України я виконував українську класику. Україна завжди у моєму серці, незважаючи на те, що я за її межами. Це моя країна – моя душа, мій дух та моє коріння. І я нестиму її ім’я світом, як свідок її краси, сили і неповторності,- каже Ігор. На велелюдному концерті з нагоди Дня Незалежності Литви, Ігор мав честь виконати гімн України з пагорбів Каунасу. Також брав участь в міжнародному форумі Університету Вітовта Великого, на якому Президент Литовської Республіки Ґітанас Наусєда та президент Республіки Польщі Анджей Дуда обговорювали європейські виклики та членство України в ЄС. Як представник української культури та мистецтва

взяв участь у міжнародній конференції Балто-Чорноморського регіону у «Bistrampolio dvaras». -Учасники конференції, включаючи провідних богословів, релігійних лідерів, представників Сейму Литовської Республіки та Верховної Ради України, а також інтелектуалів Балто-Чорноморського регіону, висловили велике занепокоєння щодо небезпеки, яку несе росія для людства. Прийнята в Литві резолюція підкреслила необхідність міжнародної солідарності та активних дій щодо протистояння цій агресивній гібридній ідеології,- продовжує Ігор. Він із задоволенням брав участь в акції

Карітас «Ділімося добром», виступав у Каунасі на Міжнародному турнірі з гандболу

Литви, у Вільнюсі брав участь у ювілейному заході «35 років у колі друзів» з центральною українською громадою Литви, в Друскінінкай брав участь у заході «Подорож до Райгарда» з Союзом Українок Литви.

– Я скрізь їду, де тільки можна виступити і нагадати про Україну. Мене шукають, бо вже знають, і я сам знаходжу мистецькі майданчики, де можна про Україну сказати і українською, і литовською мовами,- каже Ігор. – Я співаю арії українською, литовською, німецькою, італійською, польською мовами. Але на яких би сценах мені не довелося виступати, я, в першу чергу,- українець, адвокат, популяризатор своєї землі і захисник нашої ідентичності.Нещодавно  наш земляк  став переможцем Всесвітнього  Літературного конкурсу імені Марії Бек.

«Це визнання не лише приємний сюрприз, а й важливий стимул  моєї літературної праці, яка сприяє розвитку української культури та отримує визнання на світовій арені, символізує довіру до української культури в міжнародному контексті,- каже Ігор.- Я вдячний  Світовій Федерації Українських Жіночих Організацій та журі за цю високу честь.  Попереду — багато праці, нові  ідеї та нові твори, які засвідчать велич української душі і її незламний дух».

Минулого року в Україні Ігор видав  першу поетичну збірку «Ми духом вольності повстали». Презентація відбулася і в Литві. Зараз готується до друку книжка віршів у перекладі налитовську.

– Коли писав, не думав про переклади на європейські мови. А тепер радію, що мої вірші, їх настрій передаватиметься ще й литовською,- каже поет. Цьогоріч наш земляк поповнив ряди  членів Спілки письменників Литовської Республіки.

З особливим пієтетом ми розмовляємо про першу збірку «Ми духом вольності

повстали». Це майже 150 віршів. Книжка зберігається в основному фонді Національної

бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Автор скрушно говорить, що ще в два рази

більше залишилося праці в рукописах. -Я не можу не писати, мушу звільнитися. Від

голосів у голові, від образів, які переслідують, від ритму та музики. Іноді здається, що

пишу не сам, а хтось “пише” мною – особливо, коли текст створюєш на одному диханні.

Мені завжди подобалося працювати з мовою, відкривати для себе її приховані

можливості, а в музиці знаходити відповідні ноти, на яких заграють ці слова. Я в окупації під Києвом, списав два товсті зошити віршами, це мені давало наснагу вижити і пережити те пекло. Коли я відчував, що зсередини закипаю, і не знаходив собі місця, то кілька віршів на папері, від руки, мене гальмували. Ігор схвильовано зачитує рядки:«Я бачив смерть в заплющених очах,І плач невинних душ, навік спочилих, Шукаючи себе у молитвах, Тамуючи себе у думах сивих…Болить земля і небо затрясло, Вже залп забрав життя нової жертви. Для нації одвічне ремесло, За волю у бою ми горді вмерти».

Війна, насправді, триває з 2014 року, то вона так чи інакше присутня у тому, що я пишу.

Я зараз оглядаюся на тексти, написані за набагато спокійніших часів, і бачу, що

передчуття великої війни уже подекуди виникало, мені вже хотілося закликати до

гуртування і відсічі ворогу, який у нас за тином стоїть і цілиться в кожне вікно. Тепер я

навіть боюся цього пророцтва:«Схаменіться, діти Божі, Чи раби послушні?…І ставайте на сторожі

В боротьбі насущній. За вітчизну, нашу славу,

Україну – мати… Не давайте у кайдани Волю закувати. Прокидайтеся, не спіте, Годі вже чекати, Бо лукава, вража сила Хоче панувати!»

– Твої вірші такі проникливі і довірливі, як сповідь, торкаються душі, – кажу, гортаючи

збірку.

– А я таку мету і ставив перед собою. Хотілося в цей складний воєнний час пронизати

читачів духом довіри. Може й не кожен побачить моє оголене серце,яке шукає шляху,

поступу в сонячний день із свічкою, намацуючи дорогу в майбутнє. Мене турбує час у

своєму розвитку, сила долі, можливості людини, вічність на потужному інтуїтивно-емоційному рівні.

Ігор зачитує свої вірші, багато віршів. Я слухаю і боюся перебити його, щоб не перервати потоку одкровення. «Колоситься під небом голубим,

Доспіле жито, кров’ю зацвітає.Розходиться на полі сірий дим,І слізьми Матерів усе змиває…».

Не так багато сонця, світла в поетичній збірці, бо чорним крилом війни накрилися

кольори веселки, натомість пробиваються звуки відчаю і, водночас, непохитної віри,

прагнення до справедливості, відчуття основи батьківських цінностей землі, і потужної

мотивації до боротьби – за честь, незалежність, мир, правду, за народ.

«Я вірою живу у Перемогу, Омріяно сную своє життя…З надією, крізь відчай і тривогу,Проходжу шлях гіркого сум’яття.Іду вперед — шляхів назад немає,Крізь все пройти судилося мені. Невпинний час у полум’ї згорає, Цілющий сік випалює з землі. Та хрест несу — не падаю від болю, Іду вперед, бо Віра — поводир!Сную життя з надією до волі, Вбираю гордо Божий еліксир».

Ігор проводить мене у свою майстерню і показує збірку полотен в рамках.

– Я тут почав  малювати. Одного дня з’явилася думка: «купи масляні фарби і пиши картини». Я купив і почав виливати свої переживання, сумніви, надію, любов і віру на полотна. Ви серед перших поціновувачів мого малярського мистецтва, – усміхається молодий художник.

Серед картин, на яких зображені фантастичні образи нерозгаданих композицій,

неймовірні пейзажі, є ікони. – Це картина – «Спокута». На ній образ Спасителя у терновому вінці – символ християнської любові та прощення. Вона випромінює світло, яке проникає крізь страждання, символізуючи надію, духовне спасіння,-розповідає Ігор. Далі показує картину «Вершина долі», в якій  уособлено  нескінченний  шлях душі, що прямує за межі земного існування та є Голгофою людської долі. Картина викликає почуття таємничості, роздумів про глибокі зв’язки між Божеством, людиною і Всесвітом. До речі, кожна обрамлена картина з чималої колекції має потужний опис символізму зображеного.

– Прочитання приходить, коли завершена робота. Я не знаю який сюжет буду зображати на полотні, коли стаю перед мольбертом, – каже художник. Незабаром, за словами Ігоря, буде його персональна виставка.Я вітаю і тішуся, що ще раз одержала підтвердження вічного постулату про те, що талановита людина – талановита в усьому.

– Ми говорили про те, що було, що зараз ти робиш, а яким бачиш своє майбутнє?

– Скажу строфою: «В нас одна дорога – Наша Перемога! Наша Перемога Вже

близька!». Хочу урочистого вернісажу для виставки своїх картин, в яких ожила Україна.

Готую нову збірку перекладів і пісенник авторських творів та віршів, до яких я написав

музику. Хочу, щоб тут звучало не тільки українське слово, а й наша музика зазвучала в серцях європейців. Бачу себе на оперних сценах Львова і Києва, Італії, Відня… Хочу,

щоб світ знав про Україну з перших вуст. Адже після наших виступів, відбуваються

розмови про те, чого ми потребуємо і за що ми воюємо сьогодні. Ми мусимо доносити

світові нашу першочергову ідею про те, що Україна повинна бути. І ми не одні в цьому

стремлінні, а об’єднані одним фронтом, як на своїй землі, так і в світі з людьми доброї

волі. І кожен має вести свій бій – словом, піснею, камертоном, автоматом, пензликом чи мікрофоном. Робімо все, щоб наблизити день, коли Україна співатиме про свою

перемогу. І таку пісню я неодмінно напишу і сам виконаю з міжконтинентальним хором

українців світу та з людьми, які тримають разом з нами цей блокпост.

Людмила ОСТРОВСЬКА