Я спокійно готувала вечерю, вдихаючи теплий аромат курячого супу, що ніжно кипів у каструлі. День здавався звичайним, думки крутилися лише навколо того, як смачним вийде цей суп. Та коли на вулиці почало темнішати, мене насторожив незвичайний звук, схожий на те, як хтось тихо й обережно намагається вставити ключ у дверний замок.

Спершу я вирішила, що це, можливо, сусідка переплутала поверх, або ж дітлахи вирішили пожартувати. Але коли звуки повторилися, у грудях наростало тривожне відчуття.

Я підійшла до дверей і заглянула у вічко. Чоловік, ледве стоячи на ногах, наполегливо намагався вставити ключ у замок. Я відразу впізнала його — це був Григорій із третього поверху. Але знання цього не принесло спокою. Його спроби тривали занадто довго, а моє серце калатало, не знаючи, як діяти.

Його рухи ставали дедалі більш наполегливими, а я лише повторювала собі: «Двері міцні, все буде добре». Але з кожною хвилиною страх наростав.

Через 40 хвилин нервового очікування я не витримала й покликала на допомогу сусідів. Разом ми змогли переконати Григорія повернутися до своєї квартири. Однак цей випадок залишив мене у напруженні.

З того часу спокійний сон став для мене недосяжним. Щоразу, закриваючи двері на всі замки, я боялася повторення ситуації. Ночами мені снилися кошмари, де двері раптово відчинялися, і хтось заходив без запрошення. Відчуття захищеності у власному домі зникло.

Проблема лише загострилася, адже ще до цього я вже боролася з безсонням. Рік тому я зруйнувала свій режим, засиджуючись до ранку за переглядом серіалів і відео. Тоді це здавалося безневинною розвагою, але тепер я розуміла, що це завдало значної шкоди моєму здоров’ю.

Ночі я проводила з телефоном у руках, перегортаючи нескінченні стрічки соцмереж. Спочатку це навіть подобалося — тиша навколо, світанок за вікном. Але з часом я втратила контроль, і це стало звичкою.

Коли я усвідомила масштаб проблеми, почала шукати способи повернути здоровий сон. Друзі радили все стандартне: відкласти гаджети перед сном, читати книги, медитувати, пити трав’яні чаї.

Я спробувала все, але жоден метод не давав результату. Книги не допомагали — після кожної сторінки рука сама тягнулася до телефону. Медитації лише підкреслювали мою тривогу, а трав’яні настої, поради мами, не мали жодного ефекту.

Потім я вирішила спробувати масаж у спа-салоні. Подруга запевняла: «Релаксація допоможе тобі спати». Масаж справді був чудовим — я ледь не заснула прямо там. Але, повернувшись додому, я знову не могла заспокоїтися.

Аромати лаванди, теплі ванни, спеціальна музика — нічого не працювало. Мій розум ніби змирився з тим, що ночі більше не для сну.

Друзі жартували: «Та ти перебільшуєш! Це ж звичайна випадковість із сусідом». Але кожен звук у під’їзді викликав у мене паніку. Я встановила нічні ліхтарики по всій квартирі, сподіваючись, що це мене заспокоїть.

Одного разу, повертаючись додому після театральної вистави, я знову злякалася. Дзвінок сусіда попередив про підозрілу людину у під’їзді. Хоча він пояснив, що це, скоріш за все, новий квартирант, моя тривога досягла апогею.

Зрештою, я вирішила звернутися до психолога. Вислухавши мене, він пояснив, що це прояви посттравматичного стресу.

— Ви не самотні в цьому, — сказав він, — але ми можемо працювати над тим, щоб повернути вам спокій.

Того дня я вийшла з кабінету з важким серцем, але з надією. А коли побачила біля дверей новий килимок від сусідки з написом «Тут живуть щасливі люди», я всміхнулася. Можливо, усе ще можна змінити.