Часом мені набагато легше знайти спільну мову, виконати якусь роботу чи організувати спільну справу з чужими людьми, ніж із рідними.

Лише зараз, коли я вже старша, я зрозуміла: друзів ми можемо обирати самостійно, обираючи тих, із ким нам затишно й легко. А от родина – це те, що дано нам Богом. Ми не можемо змінити рідних, навіть якщо вони мають непростий характер або важку вдачу. Інших рідних у нас просто не буде.

З друзями завжди можна знайти нових, якщо старі стосунки втратили своє значення. А от сім’я у нас одна – що не кажи. Але, на жаль, навіть із найближчою людиною у мене зараз склалися дуже непрості відносини.

Нещодавно зателефонувала моя сестра. Олеся сказала, що планує приїхати в Київ, бо у неї зараз з’явився вільний час.

Вона відразу заспокоїла мене, мовляв, що гостюватиме зовсім недовго – лише 3-4 дні.

Олеся пояснила, що у неї в місті немає нагальних справ, вони просто хочуть разом із чоловіком і донькою прогулятися, розвіятися й трохи відволіктися від буденних турбот.

Сестра живе разом із свекрухою, і якось вона мені зізналася, що кожна поїздка до мене для неї – це можливість відпочити, уникнути постійних докорів свекрухи й трохи розслабитися від щоденних обов’язків.

Я завжди приймала її з гостинністю. Але останнім часом Олеся зовсім перестала враховувати мої інтереси.

Вона приїжджає, коли їй заманеться, ставить мене перед фактом, не привозить навіть елементарних дрібниць, як-от шоколадку для мого сина чи якусь символічну гостину.

За той час, поки вони гостюють, сестра не купує жодного продукту, хоча її чоловік постійно запитує мене, що буде на сніданок, обід і вечерю.

І це мене дивує. Він навіть висловлює свої побажання, застерігаючи, що курку їсти не буде, бо вона йому вдома набридла.

Якось Олеся сказала, що її донька не хоче спати на підлозі й бажає спати на ліжку мого сина. Бо, мовляв, ліжко гарне й подобається їй більше, а оскільки вона дівчинка, то син має їй поступитися.

Ми живемо в однокімнатній квартирі, і навіть короткочасний візит гостей створює чимало труднощів.

Тому цього разу я вирішила відмовити сестрі. Я сказала, що вони з чоловіком і донькою можуть приїхати, але ночувати доведеться в готелі за власний рахунок. Я просто втомилася виконувати роль обслуги й готувати їм усім.

Олеся дуже образилася. Вона заявила, що ніколи б не подумала, що їй доведеться ночувати в готелі, маючи сестру в Києві. Вона поскаржилася, що часи зараз важкі, і вона не може собі дозволити такі витрати, бо в неї кожна гривня на рахунку.

Пізніше мені подзвонила наша мама. Вона дорікнула мені, що я зовсім не маю совісті. Сказала, що сестра приїжджає до мене не так уже й часто, а я навіть не готова її прийняти. Мама нагадала, що зарплата в Олесі набагато менша, ніж у мене, тож я могла б її запросити сама, але ніколи цього не роблю.

Та коли я маю її запрошувати, якщо вони й так приїжджають без попередження й настільки мене втомлюють, що бажання запрошувати їх зовсім зникає?

Чому я маю годувати її сім’ю, якщо вона навіть хлібини до столу не привезе?