— У тебе взагалі є хоч якась гордість, – почула я від коханки мого чоловіка, – Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче жити з тобою і чути про тебе, перестань йому надзвонювати.

Коханка, розлучниця – саме такі слова їй підходять. Чоловік пішов від мене 2 тижні тому. Він ще залишається моїм законним чоловіком, на розлучення сам він подати не може, нашому синові немає ще й року, я теж поки що подати заяву про розірвання шлюбу не можу: у мене елементарно грошей немає. Ні на поїздку до суду, ні на оплату держмита. У мене взагалі немає грошей.

Заміж вийшла 3 роки тому, я – сирота, мені 27. Добре хоч, що квартира за кошт держави, вона записана на мене, її ніхто не може забрати. Із родичів – тільки тітка з боку батька, але до неї по допомогу я звернутися не можу, оскільки стосунки в нас практично обірвані.

Є телефони один одного і все. Не дзвонимо одна одній, не вітаємо зі святами, не бачимося. Ця тітка і здала мене в дитячий будинок, коли я залишилася без батьків у 6 років. Мою маму не прийняла ні бабуся, ні сестра по батькові. Квартира бабусина була відписана тітці ще за життя, а коли мої батьки розбилися, то брати в сім’ю мене було нікому.

Потім я вчилася, працювала, зустріла свого майбутнього чоловіка. Гарно доглядав, та й жили ми з ним добре, не сварилися, свідомо вирішили завести дитину. Я була впевнена в тому, що вийшла заміж на все життя, що чоловік мене любить, любить і нашого сина.

Про те, що чоловік зраджує, дізналася раптово, від нього самого. Просто одного разу за вечерею він сказав, що йде. Ось так буденно, прожувавши шматок котлети, приготований руками законної дружини, оголосив, що в нього є інша і більше зі мною він жити не хоче і не може.

Я шоці була, це м’яко сказано. І лише після того, як чоловік зібрав свої речі, я виявила, що грошей у мене майже не залишилося. Зарплата чоловіка мала бути тільки через день, якісь залишки її були, але в нього на картці. А на мою допомогу ми буквально за 3 дні до цих подій купили чоловікові нову зимову куртку.

Разом, у моєму гаманці сиротливо моталася сума 819 гривень. І як на неї жити з дитиною, яка вже не немовля, якій потрібні каші, м’ясо, овочі, фрукти? Так, у будинку є деякий запас круп, щось є в морозилці, є картопля, цукор, сіль, половина пляшки молока, трохи вершкового масла. І навіть памперси куплені. Але памперси – справа десята, зрештою, можна і без них, а ось без їжі не можна.

— Напевно він просто про це не подумав, – промайнула в голові думка.

Я вирішила зателефонувати колишньому чоловікові наступного дня. Трубку взяв, я попросила переказати мені трохи грошей. Чи мала я право на це прохання? Я думаю, що мала. Зрештою, допомогу було витрачено на його куртку, а в мене на руках його дитина.

Чоловік довго мовчав, із чого я зробила висновок, що його нова пасія поруч. А потім сказав, що подумає над моїм проханням. Я чекала 2 дні, потім передзвонила знову. Відповів чоловік, але трубку одразу ж вихопила в нього коханка:

— Що ти надзвонюєш? Подавай на аліменти, ніхто ж не проти, що ти тепер гроші вимагаєш? Так, він згоден платити аліменти і на тебе, поки дитині 3 роки не виповниться, але тільки аліменти, ніяких додаткових витрат не буде, зрозуміла?

Я сиділа і не розуміла, де мій поважний, люблячий чоловік? Чому він не просто кинув нас із сином, чому він дозволяє розмовляти зі мною в такому тоні своїй коханці? Чому раптом йому стало все одно, що їстиме його маленький син?

Це що? Зі своїм новим коханням він настільки змінився? Я якось протягну на порожній картоплі, на рисовій каші, на гречці. А як же його син?

— Та просто ведений, – сказала мені подруга, – поки жив із тобою був хорошим, сина любив, а тепер у нього нова баба в серці. Козел і є козел.

Одного я не розуміла, невже його нова жінка така бездушна? Гаразд я, відірвала мужика від сім’ї, відвела від дружини, молодець, виграла, невже вона не думає, що він і з нею, і з її дитиною зможе так вчинити, просто обібрати до нитки і піти в нове життя, залишивши колишню дружину і дитину без копійки грошей у цей момент?
Любов має робити людину кращою, а тут що виходить? Покохав, пішов із сім’ї, оскотинився? Взяла я в подруги в борг, багато вона дати не змогла, але хоч щось, сходила, подала на аліменти на себе і на дитину, на розлучення вирішила подавати після того, як хоч якісь свої гроші отримаю.

5 тисяч, позичені, закінчилися швидко: треба було наповнити холодильник найнеобхіднішими продуктами. Залишилося в кишені щось близько тисячі, думала хоч якось протягну, але ні. Син захворів через 2 дні. Виписали купу ліків. Це на собі, на своїх ліках я можу економити, а дитині потрібно близько 2000 гривень тільки на лікування.

«Батько зобов’язаний нести і додаткові витрати», – сказала та сама подруга, що дала в борг, – «ти вибач, у мене порожньо, вимагай з цього козла, це ж його дитина. Купи ліки, чеки збирай. З такими інакше не можна, потім пред’явиш і стягнеш половину.

Це все добре, і чеки можна збирати, але спочатку потрібно ліки елементарно купити. Що ж, вирішила ще раз набрати чоловіка. Цього разу він навіть слухавки не взяв, мабуть, моє ім’я висвітилося, я почула його жінку:

— У тебе взагалі гордість є? Хоч яка-небудь? Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче жити з тобою і чути про тебе, перестань йому надзвонювати!
— У мене є гордість, – кажу, – але є також і дитина, батько якої зараз пішов до тебе. У дитини є захворювання і рецепт на ліки. А ось грошей на ліки в мене немає. Передай моєму чоловікові, що його синові потрібне лікування.

— Чоловікові?! – аж взвизгнула, – Та який він тобі чоловік! Забудь уже. Це тепер мій чоловік! І чому ти думаєш, що мені має бути якесь діло до твоєї дитини? Твоя дитина, твої проблеми! Запам’ятала? Усе, ти йдеш у чорний список.

Усе, більше не додзвонитися. Треба просто шукати гроші. Питання, де. Назбирала дріб’язок, вирішила купити хоча б жарознижувальне. В аптеці перед провізором просто розридалася: не вистачало 20 гривень. У чоловіка нове кохання, а мені не вистачає таких копійок…

Пройшов час…

— Мамо, я тобі ромашок нарвав, – у кулачку 5-ти річного сина букет із трьох квіточок, – я хотів ще один букет нарвати, але раптом у мене буде братик, а я не знаю, чи можна хлопчикам дарувати квіти.

— Можна, – впевнено каже мій чоловік, погладжуючи мій живіт, – ось ти колись подарував мені найкращу квітку на землі, твою матусю.
— Я? – дивується син, – А коли?

Аа я пам’ятаю. Коли мені не вистачало 20 гривень на жарознижувальну мікстуру для своєї хворої дитини. Чоловік, який стояв за мною в черзі, тоді простягнув мені свою карту, запропонувавши купити все, що потрібно для дитини. Я відмовлялася, але він сказав, що проведе мене до будинку, а через кілька тижнів зайде по гроші.

Зайшов, але грошей не взяв. Приніс пакет продуктів і довго грався із сином. Але ж я готова була йому повернути борг, у мене вже були гроші. Не взяв. Майже 4 роки ми разом, чекаємо ще одну дитину.

Той, який колись був моїм чоловіком і батьком дитини? Я позбавила його батьківських прав. З тією самою коханкою вони не разом, він спивається, наскільки я знаю. Ні, вибачення він просити не намагався, а я й не чекала.