Повністю синє волосся сережка в носі і ще з десяток в брові, дуже короткий рваний топ і тaту y формі чeрeпа. Я закохався у неї давно

-Знайомся мамо це моя кохана дівчина Оленка.

“Боженько дай сили”-подумала я ледь не знепритомнівши.

Ні я не скнара. Я цілком сучасна жінка, редактор журналу, але до “такого” була не готова.

Про Оленку чула давно. Мій син програміст захоплено розповідав про талановитого веб-дизайнера, яка працювала з ними над одним проектом. Її креативності не було меж, і то було щастя що вона погодилась їм допомогти, адже була затребувана і мала щільний графік.

“Вона гарна, розумна, весела, прекрасно малює , багато подорожує, і так багато читає.” Так сяючи розповідав про неї мій син за традиційним недільним пирогом. ”Чи ти бува не закохався сину? А якщо так, не чекай , досить в своїй холостяцькій квартирі сидіти. Женись, я внуків хочу!”

Та розмова відбулась давно і вони справді, на мою радість, почали зустрічатись, проте Оленка знайомитись з майбутньою свекрухою не поспішала:

-Дай нам спочатку самим зрозуміти чи підходим один одному, і лиш упевнившись впустим в своє життя батьків.

Упевнились.І ось сьогодні прийшли знайомитись,

Я остовпіла.Стояла і слова вимовити не могла.Чекала кого завгодно, але не “Таку”.

-Мені треба присісти,-ледь мовила.

А в голові одна страшна думка витісняла іншу “Хоча б не нapкоманка, Мати рідна а якщо вона сeктантка якась і вже втягнула Сергія? А може одна з тих вiдьом що по неділях показують?”

Сергій з Оленою переглянулись і від душі розсміялись:

-Я виграла, -крізь сміх сказала Оленка, -де у Вас заспокійливе, мамо?

Тим “мамо” вона звалила мене на повал. А доки я приходила в себе, все ще сміючись, Оленка розповідала, що побuлись з Сергієм об заклад на мою реакцію. Він був певен що в мене “залізні” нерви і “стальна воля”, а Оленка запевняла, що то маячня і мені потрібно буде оговтатись.

“Як її спровадити? Як врятувати сина? Адже осліп, геть здоровий глузд втратив. Хоча один вечір потерплю, послухаю, придивлюсь. Свого ворога треба знати…”

А тим часом Оленка спритно накрила на стіл, ніби, то я була гостею, а вона жила тут.

-Сідаймо, я з роботи зголодніла,- гостинно запросила Олена. Ми тоді просиділи до ранку. Дівчина була ще кращою ніж описував син. Надзвичайно розумна, цілеспрямована, добре вихована, тактовна. Я була зачарована і на прощання назвала її “донечкою”.

І було гучне весілля з феєрично-екстравагантною нареченою. А потім народились онуки. Їх у мене четверо поки.

Оленка з Сергієм живуть душа в душу. Мають свою справу, свій дім, свою машину і свою міцну родину. Зовнішність Оленки кардинально змінилась: вона не носить топів, зате зробила ще з десяток тaту, її довге зелене волосся перетворилось на коротенького “їжака” який щодень змінює колір.

Згадуючи пережите, я замислююсь, що було б якби тоді я не прийняла “такої” невістки. Якби втрутилась зі своїми страхами і переконаннями і почала б “рятувати” сина? Як часто ми судим людей по зовнішності навіть не поцікавившись ким вона є?

І скільки матусь руйнують сімейне життя своїх дітей лиш тому, що все не так. Не так мама уявляла майбутнє своєї крoвuночки. Не таку пару треба її дитині. І де та грань, між життєвою мудрістю і фанатичним відстоюванням своєї думки, навіть ціною щастя власних дітей?