від

Надія Олексіївна одразу незлюбила свою невістку Наталю.

Незлюбила з того самого дня, коли її син Степан привів її в материнську квартиру для знайомства.

– І що ти в ній знайшов? – дивувалася вона. – Звичайна якась, сіренька…

Степан – син Надії Олексіївни, був статним чоловіком із приємною зовнішністю. За його плечима залишався університет, який він закінчив із відзнакою.

– Мамо, – заспокоював Надію Олексіївну Степан, коли вони залишилися наодинці. – Наталка чудова дівчина та й освіта у неї теж вища!

– Ні, синку, материнське серце не обманеш! – казала та. – Я бачу, що вона щось приховує. За час розмови зі мною вона жодного разу не глянула мені в очі!

– Мамо, не накручуй себе, – махнув рукою Степан. – Вона просто соромиться.

– А я б на твоєму місці не поспішала з весіллям, – наполягала мати.

– Вибач, мамо, але ми не можемо відкладати весілля, Наталя при надії!

…Степан був хорошим спеціалістом. Він непогано заробляв. І одразу після весілля привів свою молоду дружину в квартиру, яку придбав напередодні весілля.

Надія Олексіївна часто відвідувала молодят, але порозумітися з Наталією так і не змогла.

Наталя ніби уникала відвертої розмови.

– Бач, яка тихоня, слово з неї не витягнеш, – міркувала Наталія Олексіївна. – Але ж не дарма кажуть, що в тихому вирі… Відчуваю я, що вона викине нам якогось ще коника…

Здавалося б, що примирення Наталії зі свекрухою справа неминуча. Адже поява онука мала присмирити гординю свекрухи.

Як же ж цей маленький хлопчик був їм обом рідний! І Надія Олексіївна, особливо з самого початку після виписки Наталії з пологового, як могла допомагала своїй невістці.

Ось тільки її серце чомусь залишалося холодним…

А коли внучик став підростати, вона так і не змогла знайти в ньому жодної схожої риси зі своїм сином.

Залишаючись одна у своїй квартирі, Надія Олексіївна діставала старий фотоальбом із фотографіями власного сина, намагаючись знайти хоч якусь схожість із онуком. І не знаходила…

І тоді вона зважилася зробити тест на свою спорідненість із онуком.

Звісно, що все, що вона задумала, робилося потай і від сина, і від невістки.

Спочатку вона побувала в тій установі, де виконуються подібні процедури, з’ясувавши, що їй треба буде принести.

А вже потім з’явилася там удруге вже з усім необхідним.

І ось нарешті настав той день, який мав внести цілковиту ясність у ситуацію.

Тремтячими пальцями Надія Олексіївна розкривала конверт.

І результати свідчили, що між Надією Олексіївною та сином Наталії немає жодної спорідненості!

Розгнівана, вона негайно попрямувала до квартири свого сина.

Їй не терпілося, якнайшвидше викрити свою невістку.

Був вихідний, всі були вдома…

…Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись…

– Господи, та йду я вже! – гукнула жінка. – Що ж там таке вже сталося термінове?

Наталя відставила лійку на підвіконня і поспішила у коридор.

Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла свекруха.

– Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя.

Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові.

– Що це ще таке? – здивовано запитав Степан.

Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається.

– А ти ознайомся і відразу зрозумієш, кого ти пригрів у своїй квартирі! – сказала Надія Олексіївна з якоюсь зловтіхою.

Наталка побіліла під поглядом своєї свекрухи. А Степан, глянувши на результати, склав листок навпіл і, порвавши його на клаптики, викинув у відро для сміття.

– Що ти робиш! – обурилася Надія Олексіївна.

– Мамо, – сказав Степан. – У нас з Наталкою немає один від одного секретів. І те, що ти мені зараз повідомила – це теж не новина. Я взяв Наталю за дружину, коли вона була при надії. Це довго пояснювати. Я полюбив її по-справжньому. І вона відповіла мені взаємністю.

Надія Олексіївна сіла на крісло і по її щоках потекли сльози.

– Мамо, заспокойся, у нас із Наталкою все добре. А скоро в тебе буде рідний онук, чи внучка!

– Це правда? – звернулася Надія Степанівна до Наталі.

– Так, – кивнула головою Наталка. – І вибачте мені, що я вам одразу не сказала всю правду. Ось тому я досі й переживала з вами вести відверті розмови. А тепер як камінь з душі… Ви можете пробачити мені?

– Я вже пробачила, – заявила Надія Олексіївна. – І ви мені вибачте, що я частенько втручалася у ваші справи…