Я розумію, що в Інни Воломирівної пенсія маленька, тож дала їй 1500 гривень на подарунок. Але коли дізналась куди ж насправді пішли гроші дуже розізлилась.

Якось так вийшло, що життя мене рано зробило вдовою. Ігор мав проблеми зі здоров’ям, і коли нашій донечці Улянці був лише рік, залишилася сама. Але зі свекрухою, Інною Володимирівною, ми підтримували стосунки. Не скажу, що дуже тісні, але вона час від часу забирала Улянку до себе. Доньці недавно виповнилося 7 років, і я вирішила дати свекрусі 1500 гривень, щоб та купила онуці або весняну курточку, або взуття. Я розумію, що її пенсія маленька, самій ледве вистачає, то хай би хоч на продукти та комунальні платежі залишалося.

Та от є одна проблема – це сестра мого чоловіка, Марина. Наші стосунки завжди були так собі, а після смерті Ігоря взагалі зіпсувалися. Вона мені не раз натякала, що я чужа і нема чого зі мною добре спілкуватися. Ну, хай так, мені її ласка не треба.

От і день народження Улянки. Свекруха прийшла з двома кульками та фруктами. Я була в шоці, але промовчала – не хотіла псувати дитині свято. А потім довідалася правду.

Зустріла я сусідку свекрухи, тітку Галю, і вона мені все як на долоні розповіла:

– Ой, Олено, не хочу тебе засмучувати, але ті гроші не на Улянку пішли…Марина їх собі забрала! Казала, що нема чого на твою дочку стільки витрачати, бо у неї своїх двоє! Свекруха спробувала щось заперечити, але Марина і слова сказати не дала. Забрала гроші, бо вони ж зараз у неї живуть, і сказала, що своїм дітям більше треба.

Мене аж розпирало від злості. Я відразу набрала Інну Володимирівну і напряму запитала:

– Скажіть мені чесно, ті гроші, що я вам дала для Улянки, куди вони пішли?

Свекруха помовчала, а потім зітхнула:

– Олено, ну так сталося… Марина сказала, що в неї важка ситуація…

– І що? Вам ці гроші дала для Улянки! А навіть нічого не купили?!

– Але ж прийшла не з пустими руками…

– Ви серйозно? Мені зараз про кульки з фруктами кажете? Це замість курточки чи взуття? Як не соромно?

У цей момент, мабуть, Марина була поруч, бо почула її голос:

– Ой, не роздувай трагедію! Нічого страшного, купиш своїй доньці сама! Вона ж у тебе одна! А в мене двоє, і теж важко!

– А про свою матір подумала? Як взагалі має жити, якщо ти з двома дітьми на неї сіла?!

– Ой, не тобі мене судити! Онуків подарувала, а ти хто така?!

Ледве себе стримала, щоб не наговорити зайвого. Просто сказала:

– Все, Інно Володимирівно, більше жодної копійки від мене не буде.

І відтоді я ще більше переконалася, що на них покладатися не варто. Одна справа – допомагати матері чоловіка, інша – дозволяти сестрі чоловіка віджимати те, що належить моїй дитині. Більше такого не буде.