— Ти не уявляєш, приходжу, а в них у холодильнику ящик стоїть. Із замком. Мама руками розводить: батько знову чудить, ну я розлютилася звісно, висловила все, що думаю, – розповідає Олександра.

— Може тата все ж таки перевірити якось? На предмет осудності?
— Я тебе благаю! Немає в нього ніяких маразмів, а характер поганий є. Звичайно, я мамі продуктів принесла, але те, що я приношу, тато не їсть. Їсть тільки те, що купує сам, замикає від неї на замок, мовляв, годувати дармоїдку не зобов’язаний. Ну не буду ж я йому уподібнюватися? Можна, звичайно, холодильник другий завести, але на що це буде схоже?

— А мама розлучатися з ним не думає?
— Вона вважає, що нема чого людей смішити. Та й розійдуться, далі що? Роз’їхатися не вийде все одно. У них двокімнатна квартира, мама собі нічого не купить, татусь міг би піти, але йому одному нудно буде, та й брудом заросте дуже швидко. Грішним ділом думаю, може, жінку якусь знайде собі й поїде…

Олександрі 32 роки, вона заміжня і живе окремо від батьків. До речі, батькам Саші не так багато років. Мамі виповнилося 54, батькові на 2 роки більше. У Саші чоловік, однокімнатна квартира в іпотеці та дитина 4-х років, яка ходить у садок, а в її батьків зараз огидні стосунки.

— Поваги в мене до батька залишається все менше й менше, бачити його самовдоволену посмішку вже не можу, якщо чесно, – каже Саша, – він так собою зараз задоволений! Кепкує над дружиною, прямо зразок справжнього чоловіка.

— Я плачу за комуналку, за ту саму воду, яку ти п’єш, за сміття, за світло, за все. А годувати тебе, дармоїдку, я втомився. Я не зобов’язаний. І взагалі, ти пенсію собі ні за віком, ні за стажем не заробила, тож заробляй. Хто не працює, той не їсть, – каже батько матері в обличчя мерзотно посміхаючись.

Мама Олександри справді не працює вже 5 років. Причому перші 4 роки, коли трудова книжка дружини лежала вдома, тато мовчав у ганчірочку, годував, напував і дружину нахвалював. Чому? А все просто. 4 роки дружина присвятила тому, що доглядала за батьками чоловіка. Проблеми зі здоров’ям у свекрів почалися практично одномоментно: свекор зліг, а свекруха дістала важкі травми, впавши зі сходів.

— Через 2 місяці після того, як діда виписали, – каже Олександра, – бабуся і впала. Коли вона була на ногах, то мама бігала допомагати їй, разом діда перевертали, саджали, годували. Він звісно схуд, але все одно, вага – будь здоров. Мама тоді працювала, а коли і свекруха злягла, то все, постало питання про те, що за ними постійно хтось має доглядати.

— Свекри в мене дуже хороші люди були, – каже мама Олександри, – грубого слова від них ніколи не чула. Тільки допомогу. От і квартиру нам із батьком допомогли купити, і тебе няньчили, на моря возили. Не знаю, в кого батько такий. Ні мати, ні батько його не були жорстокими, злопам’ятними…
— Звільняйся, – сказав тоді мамі батько, – я в змозі нас прогодувати, а доглядати за людьми похилого віку більше нікому.
— І мама доглядала, – розводить руками Олександра, – перевертала діда, доглядала за бабусею. Спину собі з ними зірвала остаточно. Звичайно, я доросла була, але чим я могла допомогти? У мене тоді тільки-тільки дитина зʼявилася. Дід говорити так і не зміг навчитися заново, то він на маму пальцем показує і мукає «ооооооока», донька, тобто. А бабуся плакала, що такої невістки, як у них із чоловіком, вона в житті не зустрічала.

Нахвалював дружину, яка приходила додому тільки ночувати, і чоловік. Два з половиною роки тому пішов з життя дідусь Олександри, а через 5 місяців пішла і бабуся. І буквально через місяць батько заявив матері, що пора б їй шукати роботу.

— Я стільки років тебе годую, зручно ти влаштувалася, на шию сіла і їдеш, – заявив чоловік.

Олександра вважає, що батько видихнув і розслабився, дізнавшись, що його батьки не зробили заповіту на невістку (а були в них такі думки), а якщо батька з матір’ю більше немає, квартира старих належить йому, то можна тепер глузувати над дружиною.

— Вів себе як свиня невдячна! Вона йому батьків догледіла, здоров’я своє угробила на бабусю з дідом, а він і до тями їй оговтатися не дав, – вважає Олександра, – скандали й докори щодня. Вона йому вечерю приготує, він поїсть, а потім і каже, мовляв, що, наїлася на халяву, добре, коли вдома сидиш і тільки знаєш, що жерти?

Мама Саші спробувала знайти роботу, але їй ішов 54-й рік, спеціальність у неї не особливо затребувана, а за жінками, яким за півсотні років, роботодавці в чергу не стоять, та в них і не столиця, середнє місто, з населенням близько 100 тисяч осіб.

— Я вже готова підлогу мити йти, – сказала мама Саші після чергового виступу чоловіка на тему того, що він втомився годувати дружину дармоїдку.

— І пішла, – каже Саша, – у супермаркет. І через 2 тижні в лікарню потрапила. Мало того, що сідничний нерв защемило, так ще й грижа вилізла. Прооперували, потім сиділа на лікарняному, потім звільнили її. На подібних роботах вона вже ніколи працювати не зможе. Піднімати важкі речі їй не можна, працювати в нахил – виключено, на завод за конвеєр, то там теж треба важкі речі піднімати і на ногах увесь день…

Саша забрала б маму до себе, але об’єктивно кажучи, нікуди. В однокімнатній втрьох, куди ще там мама, а потім, у батька квартира є, та сама, від бабусі й дідуся. Якщо вже йому так обтяжливо годувати маму, то він запросто може від неї піти туди.

— Я навіть поговорила з ним, мовляв, розходьтеся, стосунки у вас однаково гірші нікуди. Є ж куди піти, а мама з часом знайде собі щось, та й я допоможу продуктами трохи, – каже Саша.
— А він?

— А він розсміявся мені в обличчя, – розводить руками молода жінка, – сказав, що цю квартиру його батьки допомагали купити, він на неї має право і буде тут жити, а мати може котитися на всі чотири сторони, якщо її щось не влаштовує. Я так зрозуміла, що йому просто приємно знущатися з неї. Сволота, подивилися б бабуся з дідом, як зараз їхній найкращій невістці живеться.

Саша приносить матері необхідні продукти, мама підробляє, щоправда, час від часу: то домовиться чужих дітей зі школи зустрічати, то з собаками погуляє, намагається знайти щось більш серйозне і ґрунтовне, але не виходить. Пропонують тільки фізичну працю, а вона жінці протипоказана.

— Інвалідності немає, – глумиться батько, – значить, на ній орати можна, здорова.
— І притягнув ящик із замком, там у нього ковбаса, сир, фрукти, – каже Саша, – я принесу щось, мама не ховає, і татусь їсть: “Ти і моя дочка, я маю право. Таке ж право, як і мати”.

Не витримала одного разу, сказала, що якщо його паралізує або зляже він, то лежатиме й гнитиме у власних відходах. Все зроблю, але й матері не дозволю з-під нього прибирати. Але він здоровий як бик, йому мої слова – до одного місця.

— Вона повинна працювати і заробляти, їй до пенсії далеко, а я її то в декреті годував, тепер ось знову 4 роки годую. Ну і що, доглядала вона за моїми батьками, але їх немає вже, а вона все виправдання шукає, щоб ні чорта не робити, – така у батька позиція.

Що думаєте? Як можна вирішити ситуацію?