На сучасному полі бою танк залишається вогневою опорою піхоти, хоча безпілотні літальні апарати докорінно змінили спосіб його застосування.

Умови бойової роботи змінюються кожні три-шість місяців через розвиток дронів і засобів РЕБ, а щоб уберегти екіпаж, танкісти поєднують радіоелектронний та фізичний захист, маскування, швидкість, сприятливу для бойової роботи погоду та пору доби.

Однак якщо майбутнє важкої бронетехніки може бути пов’язане з наземними роботизованими комплексами, то нині танк не втратить актуальності, доки піхота утримує позиції в окопах.

Про це АрміяInform розповів танкіст 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України на позивний «Магістр», який воює на Т-72 1982 року випуску на півночі Харківщини, пройшов шлях від механіка до командира танка і рухається далі.

«Я був доблесним ухилянтом»

У цивільному житті 44-річний чоловік працював керівником робіт (виконробом) з монтажу трубопроводів на Київщині. Строкової служби за плечима не мав і був, за його власним жартівливим висловлюванням, «доблесним ухилянтом».

Позивний «Магістр» з’явився в нього через запис про освіту у військовому квитку — за словами танкіста, йдеться про фах, пов’язаний з агрономією.

До війська він долучився 30 травня 2024 року, зателефонувавши на рекрутингову лінію бригади «Хартія». Спочатку пройшов БЗВП у навчальному центрі, потім потрапив до тренувального табору частини, а спеціальність механіка-водія опановував згодом у навчальному центрі.

— Я був доблесним ухилянтом. До війська прийшов аж у 2024 році, 30 травня. Набрав рекрутинговий номер «Хартії», поспілкувався. Спочатку пройшов БЗВП у навчальному центрі, а потім прибув на хартійський тренувальний полігон.

Було передбачувано: після рекрутингового центру ти вже знаєш, куди йдеш, спілкуєшся з колегами, які також туди йдуть, формується якась група.

Програма БЗВП була дещо застаріла, значно більше потрібних знать здобув у тренувальному таборі «Хартії». Там уже було більше скілів, які допомагають вижити. Але це загальний вишкіл, який має пройти людина, що потрапляє на війну — те, що має знати кожен.

А танкістом став дуже просто. Запитали, у кого є посвідчення водія. Ми з колегою підняли руки — і вже за кілька днів були в навчальному центрі. Мене ще мій тато вчив керувати, тому я вмів їздити на техніці.

Танк — все те саме, просто більші габарити, більша вага, важелі замість керма. Треба трохи більше часу, щоб адаптуватися, але якщо ти водій і їздиш на машині, то легко адаптуєшся до будь-якого танка. Сів і поїхав, — жартує військовий.

«Раз на три-чотири місяці щось змінюється»

Після навчання «Магістр» повернувся до тренувального табору, де сформували екіпаж і провели бойове злагодження. Звідти танкісти вирушили в сектор відповідальності бригади на північ від Харкова — у напрямку Циркунів, Липців і прикордоння з росією.

До бойової роботи екіпаж долучився наприкінці літа 2024 року. Відтоді, за словами «Магістра», незмінною залишилася сама машина, тоді як способи її застосування, засоби захисту й характер загроз доводиться регулярно переглядати.

— У середньому раз на три-чотири місяці, раз на пів року точно щось змінюється. То були одні дрони, то інші дрони; то одна робота — ти від них захищаєшся, то інші умови — від того захищаєшся; то одні РЕБи працюють, то інші. Весь час відбуваються зміни. Танк лишається той самий, а умови його застосування змінюються.

Звісно, основне — це підтримка піхоти. Якщо є якісь ворожі позиції, які треба з певного місця знищити, то використовується танк. Нині танки більше працюють із закритих позицій. Викликом є вже поїхати, відпрацювати й повернутися, — розповідає танкіст.

Особисто «Магістру» не доводилося працювати прямою наводкою в бойових умовах — такі вправи він виконував лише на полігоні. Тому його фронтовий досвід пов’язаний передусім із застосуванням танка як добре захищеного мобільного вогневого засобу, здатного уражати цілі із закритих позицій.

Саме цим сучасна бойова робота відрізняється від поширеного уявлення про танк як машину, яка постійно рухається попереду піхоти або виходить на пряме зіткнення з ворожою бронетехнікою. Конкретний спосіб застосування, наголошує «Магістр», залежить від поточної фази війни.

— Усе залежить від фази війни. На початку широкомасштабного вторгнення була інша фаза війни — тоді росіяни наступали колонами — і по них відпрацьовували, зокрема, танки.

Тепер ворог так не діє, відповідно і наші танки використовують, враховуючи особливості нинішньої ситуації. Якщо знову буде якась інша фаза — загострення, якийсь наступ чи прорив і знову будуть такі рухи, то танк буде працювати інакше, — пояснює військовий.

«Все перевіряєш, щоб ця залізяка поїхала й стріляла»

Навчання в навчальному центрі дало механіку-водію необхідну основу: керування важкою машиною, рух у пісках, лісі та на іншій складній місцевості. Однак уже на фронті до цих навичок додалася потреба постійно стежити за небом, пристосовувати маршрут і швидкість до загрози безпілотників та якомога менше перебувати на відкритій позиції.

Єдиного засобу, здатного гарантовано захистити танк від усіх типів дронів, на думку «Магістра», немає. Тому екіпаж поєднує РЕБ, маскування, фізичний захист машини, вибір погоди й часу доби. Окремою проблемою залишаються FPV-дрони на оптоволокні, проти яких радіоелектронна боротьба не діє.

— Використовуються найновітніші засоби радіоелектронної боротьби, так званий РЕБ. Захист від усього, захист від оптики. Але все воно працює в комплексі. Вибираються погодні умови, часові рамки, щоб якнайкраще замаскувати машину. Тобто все в комплексі: постійне спостереження за небом, постійний захист машини.

Якщо говорити про дрони на оптоволокні, то захист від них — це «мангали», швидкість, укриття за якимись лісовими перешкодами. Погода і час доби — це також ключовий чинник. Працюємо в темну пору, на світанку, в дощ, у туман, — пояснює танкіст.

Логіка бойового виїзду полягає в тому, щоб максимально скоротити проміжок між отриманням команди, виходом на позицію, виконанням завдання та поверненням до укриття. Маршрут поділений на контрольні точки, про проходження яких екіпаж доповідає.

Все необхідне готують заздалегідь, щоб після команди машина могла рушити без жодної затримки. На відміну від полігонного навчання, на фронті тривале перебування на одному місці створює додаткову загрозу, адже після виявлення танка противник може спрямувати на нього дрони.

— Ти приходиш у визначений час, готуєшся, чекаєш команди. Усе готуєш, щоб за найкоротший час після команди міг висунутися на позицію.

Все перевіряєш — десь якісь котки, десь якісь механізми, десь якісь масла — щоб ця залізяка поїхала й стріляла.

Потім по певних чекпойнтах їдеш, доповідаєш: прибув, відпрацював, повернувся, — каже «Магістр».

«Піхота знає, що позаду стоїть танк — це дає хлопцям упевненість»

Танк у сучасному бою не працює відокремлено від інших підрозділів. Його вогонь має бути пов’язаний із потребами піхоти, а робота із закритої позиції потребує зовнішніх даних про ціль та контролю результатів ураження.

Екіпаж отримує координати, виконує завдання, а зняте з повітря відео дає змогу побачити влучання та оцінити його результат.

— Танк страхує піхоту, страхує підходи. Піхота знає, що позаду стоїть танк, який приїде й допоможе — це дає хлопцям упевненість. Коли ти приїжджаєш до піхотинців, вони бачать, що є сила, яка може під’їхати, може стріляти по ворогу. Завдяки цьому люди почуваються впевненими.

Взагалі, найбільші емоції від танків саме в піхоти. Вони знають, що таке ворожий танк. Відповідно, розуміють, наскільки небезпечним є наш танк для ворожої піхоти.

Коли є влучання і воно там щось детонує, то це дуже цікаво, дуже захоплює. Є якісь координати, є влучання — і то вже дуже круто. Ти не дивишся, що там, бо там у будь-якому разі стоїть ворог, і хто б там не був і скільки б їх там не було.

Тому якщо ти вже у щось влучив, комусь допоміг, прикрив, якщо хоч якісь твої дії комусь допомогли — то це вже подія, — наголошує військовий.

«Оце найбільше запам’ятовується: що ти врятував побратима»

Окрім вогневої підтримки, танкові екіпажі страхують один одного. Якщо машина, яка вирушила на завдання, не може повернутися через поломку чи іншу технічну проблему, підготовлений танк має виїхати на евакуацію.

Тоді один танк за допомогою тросів витягує інший. Проте для «Магістра» головна мета такого виїзду — врятувати насамперед не бронемашину, а допомогти побратимам з її екіпажу.

— Найважливіше — це евакуація колег, коли твій побратим не повертається з якихось причин чи через поломку і тобі треба їхати його рятувати. Оце так: ти готуєшся, біжиш, виїжджаєш, чіпляєш троси — і таке відчуття, що ти рятуєш свого побратима.

Твій колега поїхав працювати, ти його страхуєш. У тебе машина готова на випадок, якщо в нього щось відмовить, станеться якась технічна несправність. Ти одразу виїжджаєш і його рятуєш. Оце найбільше запам’ятовується: що ти врятував побратима.

Кожен виїзд, кожна евакуація — це вже подія. Ти щось тягнеш, комусь допомагаєш. Ти робиш те, що можеш, там, де зараз є. Це вже круто, мені здається. Просто робиш свою роботу — і все, на своєму місці, — стверджує танкіст.

Дбати про побратимів під час бойової роботи для командира танка особливо важлива, адже він, як сержант, відповідає не лише за власний екіпаж і бронемашину, але й за злагоджену комунікацію з командирами та суміжниками.

«Поки піхотинець сидить в окопі, танк актуальний»

У бойових умовах «Магістру» не доводилося виходити на танкову дуель чи працювати прямою наводкою по ворожій бронетехніці. Водночас він спостерігав за одним із російських механізованих штурмів на півночі Харківщини в серпні 2024 року, під час якого рухалися дві колони, зокрема із так званими танками-сараями.

На думку військового, українські та російські військові спостерігають за рішеннями одне одного та взаємно пристосовуються. Однак перетворення танка на обшиту металом громіздку машину, яку просто спрямовують уперед разом із піхотою на броні, він не вважає сучасним способом ведення війни.

— У чомусь ми в них учимось, у чомусь вони в нас вчаться. Усе так само маскується. Десь щось вони краще роблять, десь щось роблять недолугіше. Наприклад, оці «танки-сараї», які росіяни просто металом зашивають — і намагаються наступати.

Це максимально просто — взяти умовні 50 тонн заліза, обшити якимись шипами й листами і спрямувати вперед, але це вже не сучасний метод ведення війни. У них була така тактика в минулому, коли вони групами, колонами наступали. Тепер вони її змінили: інфільтруються, по одному, по двоє просочуються.

Тому такі машини вже їм непотрібні, бо це дуже громіздка історія, — пояснює військовий.

Зміна російської тактики не означає, що бронетехніка або танкові бої зникли назавжди. Масовані прориви, рух колон і прямі зіткнення можуть повернутися разом з іншою фазою війни.

Тому танкіст не погоджується з категоричним твердженням, що танк остаточно застарів. Власну оцінку він підкріплює думкою досвідчених військових, які багато років працюють із бронетехнікою.

— Люди, з якими я спілкуюся на полігонах, живуть цією танковою справою. Я також ставлю їм це запитання про майбутнє танків. Вони кажуть: поки піхотинець сидить в окопі, танк актуальний, — наголошує танкіст.

«У мене танк 1982 року, і я 1982 року»

Вимоги до танкіста не обмежуються вмінням керувати машиною, заряджати гармату чи наводити її на ціль. Член екіпажу має розуміти будову механізмів, уміти обслуговувати й ремонтувати техніку та за потреби опановувати інші обов’язки.

«Магістр» не розділяє ці вимоги окремо для механіка-водія, навідника й командира. Спільною основою для всіх він вважає технічну підготовку, адже приблизно 80% роботи з танком припадає на обслуговування, ремонти, заправляння та роботу з мастилами.

— Танкіст — це людина, яка має вміти обслуговувати техніку, бути частково механіком, розуміти, як там ці механізми облаштовані. Якщо взяти танкіста й посадити його на будь-яку техніку, то він поїде на будь-якій техніці, хто б він не був.

80% роботи з танком — це рутина обслуговування: якісь ремонти, заправки, мастила, бо тут величезна кількість такої роботи, — пояснює «Магістр».

Танк «Магістра» — радянський Т-72 1982 року випуску. На тлі використання машин, виготовлених понад чотири десятиліття тому, дискусія про майбутнє важкої броні для нього безпосередньо пов’язана з розвитком дистанційно керованих платформ.

— Треба зазначити, що ми ж працюємо на машинах 80-х років. У мене танк 1982 року, і я 1982 року. Я думаю, що сучасні танки якоюсь мірою збережуться — машини, які вже виготовлені у 2020-х роках.

Але однозначно, що НРК, роботизовані комплекси — за цим майбутнє. Той самий екіпаж може керувати НРК-шкою з якогось бліндажа й працювати ефективніше і сміливіше, розумієте?

Тому, думаю, ці технології розвиватимуться, і таке обов’язково буде. Це майбутнє вже настає, — підсумовує танкіст 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України на позивний «Магістр».

Фото з особистого архіву героя