Щоби потай проникнути до міста, вороги прокопали кількасотметрові тунелі, які мали вивести їх углиб міської забудови за позиціями захисників.

Однак захопити оборонців зненацька не вдалося, адже вони теж копали зустрічні підкопи, щоб несподівано увірватися до споруджених противником тунелів, перебити наявних там ворожих робітників та обвалити облаштовані ними підземні ходи.

Саме так розгорталася підземна війна під час звитяжної оборони Константинополя 1453 року від османського завоювання. Османи намагалися підкопатися під фортечні мури, щоб обвалити їх або пробратися під ними непоміченими всередину міста.

Візантійці ж уперто копали назустріч і обвалювали ворожі тунелі, влаштовували в них пожежі та викурювали ворогів димом або заливали загарбників водою.

А час від часу оборонці й загарбники навіть сходилися в коротких, але надзвичайно жорстоких сутичках у темряві й тісняві підземель, які часто ставали запеклим ворогам спільною могилою.

До спроб проникнути до Константинополя через підземні ходи османи вдалися тоді, коли масовані артилерійські обстріли вже завдали суттєвих руйнувань фортечним мурам, однак все ще не дозволили увірватися до міста.

Очевидець облоги латинський архієпископ Мітилени Леонард Хіоський пов’язував рішення султана Мехмеда ІІ докласти максимальних зусиль до спорудження підкопів саме з наполегливістю захисників, які вперто латали проломи у стінах.

Османи могли скористатися тунелями для двох цілей — підкопатися під мури і башти, щоб їх обвалити, та прокопати хід за стіни і вивести загін всередину міста. Обидва способи мали свої особливості та переваги.

У першому випадку ґрунт під фундаментом стіни вибирали і встановлювали натомість дерев’яні підпорки, після знищення яких підрита споруда обвалювалася, відкриваючи штурмовикам шлях до міста.

Другий спосіб мав дозволити невеликому загону потай пройти попід укріпленнями, непомітно вийти назовні й у слушний час скоординовано з діями спільників ззовні несподівано атакувати захисників.

Перевагою першого способу була коротша протяжність підземного ходу і менший ризик виявлення, адже непомітно прокопати тунель вже всередині міських мурів буквально під ногами захисників було доволі складно.

Перевагою другого мала стати несподівана атака з тилу або масштабна диверсія, які могли би повністю дезорганізувати оборону, посіявши паніку та змусивши оборонців битися відокремленими групами чи шукати порятунку втечею або здачею в полон.

Обидва задуми покладалися на приховане прокладання підземного ходу та раптовість дій після цього, щоб застати оборонців зненацька.

Для спорудження підкопів потрібні були досвідчені фахівці. Як свідчить Леонард Хіоський, Мехмед ІІ залучив для цього сербських гірників з відомого центру видобутку металів у Ново-Брдо.

Однак і серед захисників знайшовся фахівець, спроможний відповісти на цю загрозу. Леонард Хіоський називає його Йоганном (Іоанном) Грантом — німцем, якого привів із собою генуезький командир Джованні Джустініані.

Пізніше з’явилося припущення про шотландське походження цього інженера. Однак попри те, що воно набуло популярності, найближче до подій історичне джерелом називає його саме німцем.

Як спорудження підкопів, так і протидія тим, хто прокладав тунелі, вимагала зусиль багатьох людей. За організацію підкопів відповідав Великий візир Заганос-паша, за наказом якого шукали фахівців, збирали команди й організовували роботи.

З боку візантійців за пошук знавців гірничої справи у Константинополі відповідали особисто імператор Константина XI та великий дука Лука Нотара, який добирав фахівців та організовував зустрічні підкопи.

Найбільше історичних свідчень збереглося про прокладання тунелів у районі Калігарійської брами Константинополя в районі Влахерни неподалік імператорського палацу.

Очевидець облоги Константинополя венецієць Ніколо Барбаро пояснював, що османи обрали саме цю ділянку через відсутність тут передових укріплень візантійців. Османам це давало змогу підібратися під землю безпосередньо під головні мури міста там, де оборонна система мала іншу будову, ніж на головних ділянках сухопутних укріплень.

16 травня, як свідчить Ніколо Барбаро, оборонці почули звуки прокладання тунелю, коли османський хід уже пройшов під фундаментами міських стін:

Тоді великий князь наказав своїм майстрам рити зустрічний підкоп; коли ж обидва тунелі зіткнулися, наші люди, діючи дуже швидко, одразу підпалили свій хід. Вогонь охопив усі дерев’яні кріплення, встановлені турками, і, коли ці опори згоріли, турецький підкоп обвалився. Усі турки, що перебували в ньому або опинилися там у момент займання, загинули — хто від обвалу, хто від вогню».

Так захисники міста проклали контрпідкоп і дісталися ворожої підземної галереї, підпалили опори ходу й обвалили його, поховавши противника під землею.

Серед заходів із протидії підкопам сучасник і очевидець подій флорентійський купець Якопо Тедальді згадує прослуховування, зустрічне копання, задимлення, затоплення та рукопашні сутички, під час яких невелика команда оборонців, до якої входили професійні вояки, могла перешкодити роботі багатьох землекопів.

21 травня захисники Константинополя знайшли ще один підкоп. «… близько полудня, наші люди виявили в районі Калегарії підкоп, який турки вели під фундаментом міських мурів, плануючи підступно проникнути в місто однієї з ночей. Втім, особливої загрози цей підкоп не становив. Виявивши його, наші воїни розвели всередині вогонь…» — писав про це Ніколо Барбаро.

Наступного дня один хід підпалили, а ще один, за свідченням Ніколо Барбаро, виявився таким ненадійним, що обвалився сам. 23 травня зі ще одного підпаленого османського тунелю дістали живими двох керівників робіт. Ніколо Барбаро повідомляє, що під тортурами вони вказали розташування інших підкопів, що дозволило виявити ще кілька тунелів.

24 травня небезпеку виявили під частиною башти й прилеглого муру. Наступного дня Ніколо Барбаро зафіксував останню знайдену галерею, яку вважав найнебезпечнішою, бо саме там підпал опор міг обвалити ділянку стіни.

Точних даних про кількість споруджених османами підземних ходів немає. За свідченнями Ніколо Барбаро, можна нарахувати сім тунелів, кардинал Ісидор Київський згадує п’ять підкопів біля Калігарійської брами, а Якопо Тедальді називає 14 підкопів у різних місцях.

Зрештою, султан Мехмед ІІ відмовився від спорудження тунелів, вважаючи витрату ресурсів на них зайвою у той час, коли основний результат, на його думку, забезпечувала артилерія. Вочевидь, протидія оборонців виявилась достатньо успішною, щоб змусити османів відкинути початковий задум і зробити ставку на інші ефективніші засоби.

Утім, виграна підземна війна столицю Візантійської імперії не врятувала — 29 травня османи захопили місто, а протистояння нападників і захисників у підземних тунелях стало однією з героїчних сторінок всесвітньо відомої оборони Константинополя.