Старший сержант Тетяна Вікторівна сама прийшла до війська, а згодом до її бригади долучився син. Нині вони служать у 42-й бригаді морпіхів.

Про історію військовослужбовиці розповіли у 42-й окремій бригаді морської піхоти.

До великої війни Тетяна Вікторівна працювала в державних структурах, мала звичний ритм життя та власні плани. Однак із початком повномасштабного вторгнення вирішила долучитися до захисту країни.

Вона сама прийшла до ТЦК, не чекаючи повістки. Проте тоді їй відмовили: у перші місяці найбільше потребували кухарів і людей із медичною освітою.

Жінка повернулася додому, але від свого рішення не відмовилася. Через рік, коли формувалася 42-га бригада, вона спробувала ще раз. Цього разу Тетяна Вікторівна стала до строю.

«Техніка може зламатися, але головне — зберегти життя»: історія операторки НРК «Іскри»

Починала службу солдатом, займалася діловодством і документами. Згодом завдяки досвіду, відповідальності та наполегливості обійняла сержантську посаду. Сьогодні вона — сержант-менеджерка бригади.

Її робота — це не просто документи. За кожним рішенням стоїть необхідність правильно оформити папери, вчасно зареєструвати їх, передати на підпис, проконтролювати виконання та не допустити помилок, які можуть затримати роботу інших військовослужбовців.

У цій справі важливі уважність, знання системи та вміння думати наперед. Адже навіть одна неправильна цифра, помилка в прізвищі чи пропущений документ можуть створити серйозні проблеми.

Тетяну Вікторівну в бригаді знають як наполегливу, вимогливу й відповідальну військовослужбовицю.

Попри постійну зайнятість, іноді їй, як і кожній людині, хочеться відкласти робочі справи й просто прогулятися містом, побути звичайною жінкою. Проте служба диктує свій ритм, і робочий день часто закінчується лише тоді, коли завершено справу.

Особлива сторінка її історії — служба сина Володимира. Згодом він також приєднався до 42-ї окремої бригади морської піхоти.

Відмовилася виїжджати за кордон і пішла служити з чоловіком: історія військової Альони

Сьогодні мама й син служать на різних напрямках і виконують різні завдання, але носять форму однієї бригади.

Їхня історія — про відповідальність, наполегливість і готовність діяти, а не залишатися осторонь.

Не говорити про обов’язок, а виконувати його. Не чекати, що хтось зробить замість тебе, а самому ставати до роботи.

«Я не плачу, не істерю — то чому ви такі перелякані?»: історія 25-річної артилеристки «Зорі»

Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.