Почавши зі служби у ППО, він очолив напрямок дронів і сформував підрозділ, який сьогодні виконує бойові та логістичні задачі на передовій.

Сучасна війна — це не лише окопи, а й небо над ними. У розмові з кореспондентом АрміяInform командир напрямку БПЛА з позивним «Хмара» пояснює, як дрони змінюють тактику бою, чому логістика стала головною ціллю, і як невелика команда може переломити ситуацію на фронті.

— Чим займаєтесь у війську?

— Позивний мій «Хмара», звати Володимир. На даний момент являюсь начальником напрямку БПЛА 2-го механізованого батальйону 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя, у війську я з 22 березня 2023 року.

— Як потрапили до армії?

— На початку вторгнення я прийшов у ТЦК, оскільки раніше проходив навчання на військовій кафедрі підготовки офіцерів запасу за спеціальністю ППО, мені сказали чекати, що зі мною зв’яжуться.

Пізніше подзвонили, сказали, що я маю вже приходити та їхати на проходження навчання. Потім його відмінили, бо на початку війни дуже багато було добровольців.

У грудні 2022 року зі мною знову зв’язалися, я пройшов ВЛК на придатність до служби і відправився на полігон для проходження навчання.

— Після навчання ви потрапили саме за фахом військової кафедри, на ЗУ-23-2?

— Ні, навчання було по трьом спеціальностям. ЗУ-23-2, це якраз була моя спеціальність, ПЗРК і там «Шилка», «Тунгуска», оце все.

Я одразу захотів перейти саме в ПЗРК, мене курсовий офіцер запитав: «чому саме на ПЗРК»?

Я відповів, що ще можу бігати, можливо щось зіб’ю, а тоді дуже багато на початку війни збивали: літаки, вертольоти.

І він каже: «добре, ми тебе перекваліфікуємо на командира ПЗРК».

По розподілу після навчання потрапив в 42-у бригаду.

— Як відбувся ваш перехід з ПЗРК в БПЛА?

— Ну, це відбулося дуже просто. Ми виїхали на перші бойові в Серебрянський ліс в 2023 році. Там відвоювали, нас вивели на трохи, перепочити. І потім нас разом з 92-ю штурмовою бригадою направили на Бахмутський напрямок в район Кліщіївки, Андріївки. Хлопці з 92-ї штурмували, а ми закріплялись.

Я виконував роботу по взаємодії між нашими підрозділами, як «звʼязковий» офіцер між штабами. Перебував на КСП 92-ї бригади і здійснював комунікацію з нашим КСП.

Там я перший раз побачив, як працюють дрони, побачив як FPV-шки уражають ворожі танки, БМП. Подивився, як мавіки роблять скиди. Побачив, що таке важкі дрони-бомбери, і як вони можуть скидати протитанкові міни на ворожі бліндажі та укриття.

— Я так розумію, ця ситуація вас надихнула, чи підтримали її вищі керівники?

—Я підійшов до командира нашого батальйону і кажу: «А чому в нас того всього немає»?

Як приватний підприємець в цивільному житті я людина, яка любить «профіт», любить розвиток та вдосконалення.

Тут модель як і в бізнесі: якщо в мене бізнес не заробляє, то я втрачаю.

Наш командир батальйону підтримав цю ідею, і довірив мені розвивати цей напрямок всередині нашого підрозділу, за це я йому відверто вдячний.

Я взявся за цей напрямок, почав читати про дрони, почав сам вчитися робити, літати, їздив в інші підрозділи, дивився, як вони працюють, спілкувався з більш досвідченими фахівцями в цій роботі, спостерігав, як це робиться насправді, весь процес від створення дрону до ураження цілі.

Бо я така людина: якщо я хочу керувати цим підрозділом, то я маю знати все, від формування до логістики, і хто чим має займатися.

— Наскільки складно було формувати підрозділ БПЛА фактично з нуля?

— Командир батальйону сказав, що в нас буде формуватися взвод БПЛА, і він бачить мене в цьому напрямку.

Я погодився, але попросив піти назустріч в одному: людей в цей підрозділ підбиратиму особисто.

Він каже: «добре, нема питань». Ну і десь за пару місяців я сформував вже понад 30 чоловік. Почали працювати екіпажі FPV-шників, на «Мавіках» зі скидами і «Вампірах».

Потім комбат поставив задачу впровадити Lucky Strike (дрон з рушницею, для знищення ворожих БПЛА), яку ми також успішно реалізували.

— Розкажіть про специфіку роботи в різних умовах місцевості, які фактори додають складнощів в роботі?

— Працювати важко всюди. Тут питання в тому, що треба грамотно виставити позицію, і в лісі складно працювати: ти не бачиш противника, він ховається. Так було в Серебрянському лісі: ти чуєш все що летить, як вибухає, а виявити звідки — складно.

В полях легше виявити ворога, простіше знищити, але і тобі позиції в полях тяжче зробити, бо противник тебе теж бачить.

Тут не можна виділити критерій, де важче, а де легше. В міських боях є де сховатися, це своя специфіка, але якщо, до прикладу, влучить в будівлю, де ти переховуєшся, то може завдати шкоди навіть не сам снаряд, а бетонне перекриття, скло чи цеглина.

— Пригадайте ситуацію з свого власного досвіду, коли вдавалося перевернути ситуацію на власну користь?

—Так, навіть зараз була ситуація. Всі ми знаємо, що на нашому напрямку працюють ворожі підрозділи БПЛА «рубікон», який почав різати логістику ще з зими.

Це було передбачувано, бо коли ми ще стояли на Харківщині, вони нам теж логістику різали, а як ми вийшли сюди, я одразу комбату сказав: «Якщо ми тут будемо до зими і далі, як листя опаде, нам буде повна срака».

Тому вирішили цю проблему дуже просто і своєчасно: ми запустили великі дрони-бомбери, які зараз забезпечують логістику на передній край.

— Фактично зараз ви забезпечуєте логістику переднього краю нашої оборони?

— Саме так. Підтримка хлопців з піхоти, бо вони витримують найважче на цій війні, і ми всі маємо працювати на них.

Піхотинець сидить, йому треба поїсти, йому треба попити, він має мати заряджену рацію. Має бути забезпечений, тоді він буде стояти. Якщо він там не буде стояти, то лінія посунеться, і далі вже будуть воювати дронарі, РЕБівці і так далі.

Якщо є противник, який наступає і проводить штурмові дії, то звісно ми відразу спрямовуємо всі засоби на ураження аби не підпустити до наших позицій.

— Які якості мають бути в оператора БПЛА?

— Ну дивіться, почнемо з того, що кількість це не є якість. Мені треба люди, які хочуть робити роботу, щоб вони горіли своєю справою і були спеціалістами в тій справі.

У нас на сьогоднішній день все йде вгору: технології розвиваються, а нам треба за цим теж слідкувати і бути на крок попереду.

— Чи може бути ситуація, що людина прийшла в підрозділ БПЛА аби відсидітися?

— Давайте почнемо з того, що по-перше, наша основна задача — це збереження життя наших хлопців на передовій, тут не можна «халявити», бо ми тут не жонглери, жонглювати життями людей.

По-друге, у нас всі засоби мають завжди бути готові працювати, в належній кількості і якості.

Якщо боєць «шалтай-болтай» зробить свою роботу неякісно, а далі той дрон, який передали на позиції не спрацює в потрібний момент, чи ще гірше, не дай Бог наші хлопці від цього постраждають, то це вже буде — наша відповідальність.

—Наскільки швидко ворог адаптує свої дії під реалії сьогодення? І чи має місце стереотип про слабку підготовку противника?

— Це дуже смішно. Ті, хто каже «ваньки-встаньки», хай прийде сюди і повоює з «ваньками-встаньками». Противник не сидить на місці. Те, що ви сказали правильно: ріжеться логістика по обидві сторони боєзіткнення.

Немає логістики — немає бійця. Він не матиме, що їсти, що пити. Не буде бійця — немає позиції. Не підвезеш боєприпасів — не зробиш заміну людей.

Так, вже нема таких штурмів, як колись було по 20 танків та 10 БТР-ів, які їдуть прямо на тебе. Ворог прекрасно розуміє, що це вже не спрацює, але адаптувати тактику дій в сьогоднішніх реаліях вони пробують.

Це працює наступним чином: використовуючи погодні умови, перевагу в кількості, противник відправляє по 1-2 піхотинця, який має дійти до визначеної точки, сховатися, за певний час накопичитись і далі пробувати здійснювати штурмові дії. Ми цих одинаків виявляємо, і знищуємо.

Взяти навіть крайні штурми, які були: росіяни можуть спокійно відправити роту. Ми її знищили там, ну нехай за пів дня. Вони через пару днів знову відправили роту.

— На вашу думку, чого не вистачає найбільше?

— Я вже давно казав, зараз противник використовує перерізання логістики в тилах. Як на мою думку, не вистачає мобільних вогневих груп.

Як я це бачу: це дві людини, які виділяються на певний напрямок, які ходять, прочісують на наявність дронів-ждунів та FPV-шек.

Також було б добре виставити пару екіпажів з мавіками, які б пролітали маршрутом нашого пересування в тилу, де ми їздимо, виявляли і могли теж їх скидами збивати.

Цього дуже не вистачає, тому що це такий момент критичний, але я розумію, що немає людей під ці задачі, їх просто фізично не вистачає.

— Що б ви могли сказати людині, яка боїться долучитись до війська?

— А що тут боятися? У тебе є варіант: хочеш іди, хоч не йди, це твоє рішення. Просто навіщо потім шукати винних в тому, що тебе десь там впіймали чи зупинили серед вулиці.

Я людині би в очі сказав просто: дивись, в тебе є вакансії, можливість самостійно обрати підрозділ.

Ну реально багато, обери той фах, який ти хочеш, піди туди, і якщо ти дійсно в тій справі спеціаліст до прикладу в ІТ-сфері, можеш програмувати, паяти, ті самі дрони робити. Він прийде в підрозділ і буде адекватно служити, отримувати досвід та приносити користь, а якщо він не хоче йти, то він знайде тисячу причин, щоб цього не зробити.

Це ж не треба далеко ходити — водіїв нам не вистачає. До прикладу, на нашу з Вами зустріч сам зараз приїхав, бо водія немає.

— Яка у вас є мрія, яку ви хочете реалізувати?

—  Хочу щоб закінчилася війна та як раніше, знов відкрити якийсь бізнес почати далі працювати, приносити користь людям. Я ж не ця людина, яка буде там ходити плакати «ой то не так і це не то». Головне, свою роботу роби, і все в тебе буде добре.