Серед експонатів музею історії анатомії та хірургії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.Ґжицького, що його засновано при кафедри хірургії та ортопедії, особливе місце посідає колекція старовинних підков.

У той час як перша ветеринарна школа відкрилася в 1881 році за указом австрійського цісаря, практичні знання про захист коней збиралися століттями.

Музейна експозиція детально розкриває, як звичайне ковальство трансформувалося на справжнє ортопедичне мистецтво.

Кожна стара підкова в колекції унікальна, адже усіх їх кують чітко під індивідуальну форму та вади конкретного копита.

У музеї добре видно різницю між широкими підковами для передніх кінцівок і сплюснутими – для задніх, а також вражаючими за розміром підковами для коней-ваговозів.

Головна цінність музею – археологічні знахідки з теренів Галичини та Закарпаття.

У вітринах можна побачити козацькі підкови з Високого Замку та екземпляри, що їх знайдено на берегах річки Тиса, які датуються приблизно 1650-ми роками.

Цим залізним артефактам уже близько 350 років, але вони й досі зберігають сліди майстерної ковальської праці. Найдавніші експонати показують часи, коли металеві підкови ще не вміли прибивати. Копита обтягували шкірою тварин або прив’язували до них суцільні металеві пластини мотузками.

Символом удачі підкови стали саме в давньому Єгипті, адже фараонські коні були підковані золотом, і якщо під час швидкої їзди колісниці шнурок перетирався і така золота пластина вагою 180–200 грамів губилася, вона ставала щасливою знахідкою для того, хто її піднімав.

На відміну від сучасних підков із суцільною доріжкою та змінними шипами, давні вироби мали окремі отвори для цвяхів-ухналів. Самі голівки забитих цвяхів виступали назовні та слугували природним захистом від ковзання.

Музейні стенди наочно пояснюють, чому підкування вимагало ювелірної точності. Роговий черевик копита оновлюється за 114 днів, а його унікальна будова зі стрілкою та увігнутою підошвою працює як насос для перекачування крові.

Ковалі давнини мусили забивати ухналі чітко по білій лінії – межі між роговим шаром і чутливими тканинами, аби захистити ногу тварини й не завдати їй болю.

Відвідування цієї експозиції перевертає звичне уявлення про підкову як про пересічний сувенір на щастя. За кожним із цих витворів стоїть столітній досвід майстрів, у якому ковальське ремесло поєдналося з анатомічними знаннями задля порятунку та захисту тварини.

Софія Кукуруза, фото авторки

Читайте також: про що говорять стіни музею Львівського національного університету ветеринарної медицини