«Бах — кабіна вже горить»: водій «Друїд» розповів, як вистрибував із палаючого MAN
Водій 46-ї бригади ДШВ «Друїд» пережив удар російської «Гербери»: MAN загорівся, але він устиг урятуватися разом із побратимом.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ.
Євгеній з позивним «Друїд» — водій роти евакуації 46-ї бригади ДШВ.
До повномасштабного вторгнення він працював начальником цеху на великому виробництві в Олександрії та ніколи не служив у війську. До зброї взявся 25 лютого 2022 року, у день народження батька.
«Вони йшли з Херсона дуже швидко. Уже були під Кривим Рогом, а звідти до Олександрії рукою подати. Я не хотів, щоб вони дійшли до мого дому. Їх треба було викинути», — пояснює Євгеній.
Він не збирався ховатися вдома. «Я вирішив іти служити, бо це обов’язок кожного чоловіка», — каже боєць.
Доньку, яка тоді жила з ним, довелося відвезти до бабусі. Молодший брат Євгенія служить ще з часів АТО, тож рідні розуміли, що відмовляти його марно.
«Звісно, вони хотіли, щоб я лишився вдома. Але це моє життя, і вирішувати в ньому мені», — наголошує він.
Від блокпостів до стрілецьких боїв
Перші два тижні підрозділ Євгенія з однієї з бригад територіальної оборони чергував на блокпостах в Олександрії. Повноцінного навчання не було — досвідом ділилися побратими, які воювали ще з часів АТО. Форму також видали не одразу.
«Ми стояли хто в чому, як ті сомалійські пірати», — сміється «Друїд».
Згодом його підрозділ опинився на Запорізькому напрямку, де виконував завдання з протидесантної оборони вздовж Дніпра.
Спочатку Євгеній чув «Гради», потім — артилерію. Особливо запам’ятав момент, коли обстрілювали сусідню бригаду.
«Уперше стало страшно, коли сусідню бригаду накривали фосфором. Здалека воно навіть гарне, падає, як салют», — пригадує військовий.
У 2023 році на Херсонському напрямку додалися танкові обстріли. Попереду наступала 128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада, а підрозділ Євгенія закріплювався на звільнених рубежах.
Наприкінці року бійців прикомандирували до іншої бригади під Старомайорським і Великою Новосілкою. Там почалися стрілецькі бої, а в небі з’явилися «Мавіки» та дрони зі скидами.
Євгеній на власні очі побачив, як діяла російська піхота.
«Вибігає без бронежилета й каски, в руках саперна лопатка. Біжить до наших позицій, скільки сил. Кулемет притискає його до землі, і він починає копати під себе, поки його не вб’ють. Слідом біжить інший, підготовленіший, у повній екіпіровці. Перевертає тіло і стріляє з-за нього, як із-за бруствера», — розповідає «Друїд».
«Перше враження: тут порядок»
Згодом підрозділ Євгенія прикомандирували до 46-ї бригади. На той час Мар’їнку вже залишили, а бійці стояли в Георгіївці.
Одного разу військових вишикували перед приїздом тодішнього начальника штабу бригади.
Побачивши різноманітну форму — від мультиків до турецького «пікселя» й одностроїв Бундесверу, — він пояснив, що на вулиці всі мають бути одягнені однаково, у «піксель».
«Ви хоч і прикомандировані, але солдати. І я хочу це бачити», — сказав начальник штабу.
Для Євгенія це стало показовим моментом.
«Перше враження: тут порядок. І одразу думка: це моє, треба пробувати сюди перевестися», — ділиться він.
З 46-ю бригадою боєць устиг здійснити три-чотири бойові виходи. У Георгіївці FPV-дрони спочатку літали вдень, а згодом почали з’являтися й уночі.
«Я ще тоді сказав: тепер війна зміниться геть», — зауважує військовий.
Одного разу бійцям передали продукти в білих мішках. Поки вони заносили їх на позицію, самі ж її й викрили. Уранці в погріб, де перебували військові, залетіли чотири FPV-дрони.
«Урятував погріб: великий і з незвичним входом. Вижили всі, тільки контузило сильно», — розповідає «Друїд».
«Ми були як сім’я»
Невдовзі Євгенія перевели до 46-ї бригади. Він потрапив у логістику — став такелажником на евакуаційному «Уралі» КЕТ-Л. Премудрощів роботи його навчав водій Рома.
«Він мені все показував: як правильно робити, як підігнати машину, щоб рівно стала. Вчив під себе, щоб ми були злагодженою командою», — згадує Євгеній.
Спочатку на чергування заступали на тиждень, згодом — на місяць. Екіпаж працював удвох, тож побратими добре знали життя один одного.
«Цілий місяць тільки ми вдвох. Я знав про його сім’ю, він про мою. Будь-яку проблему обговорювали, бо поруч — більше нікого. Ми були як сім’я», — усміхається «Друїд».
Мала команда й свою традицію: перед виїздом усі мовчали, водій казав «З Богом», і «Урал» рушав.
Бійці виконували завдання на Курахівському, а згодом і на Поровському напрямках. Зокрема, витягували техніку, яка через негоду з’їжджала з переправ.
Страх особливо відчутно прийшов під час першого виїзду з іншим водієм. Неподалік Новопавлівки FPV-дрон влучив у кунг «Урала».
«У КЕТ-Лах є ящик із двома тоннами піску, щоб розподіляти вагу. Він і зловив купу уламків, ще частину взяло запасне колесо за моєю спиною. Відтоді на виїзді здригаєшся, щойно з дерева злітає пташка. Такий от рефлекс», — каже військовий.
Кожен виїзд, за його словами, відрізняється від попереднього, а ситуація може змінитися за лічені секунди.
«Жоден виїзд не повторюється. Машина могла наїхати на міну: колеса немає, зачепити нема за що. Думати треба швидко, там усе вирішують секунди», — наголошує «Друїд».
Бували й кумедні випадки. Якось екіпаж вирушив забирати «Хаммера», але на точці побачив екскаватор. Коли бійці зателефонували за контактним номером, почули несподівану відповідь:
«Зараз підійду. Я і є „Хаммер“, це псевдо. Ви ж по трактор?». Так замість «Хаммера» військові повезли екскаватор.
Згодом Євгеній здобув потрібну водійську категорію та сам сів за кермо. Спочатку керував «Фоденом» із мультиліфтом, потім — MAN із механічною коробкою передач, який вважає найкомфортнішим.
«Дочекався, поки він вистрибне, і вистрибнув сам»
Саме на MAN Євгенія застав удар російської «Гербери». Того дня екіпаж забрав «Султана» й перевозив його на платформі. Бійців попередили про «Шахеди», однак у небі вони побачили дві «Гербери».
Завантажений MAN був високим і сильно розхитувався, тому водій їхав повільно. Позаду зібралося багато цивільних автомобілів. Після блокпоста Євгеній пропустив їх уперед.
«Чую звук, наче спортивний мотоцикл набирає оберти. Хотів глянути в дзеркало. Не встиг. Бах, скло вилетіло, кабіна вже горить», — згадує «Друїд».
Дрон влучив просто в «Султана», який перебував на платформі. Двері кабіни відчинилися самі.
«Кричу такелажнику: тікай! Він тоді ще не мав значного бойового досвіду. Дочекався, поки він вистрибне, скерував машину з дороги й вистрибнув сам», — розповідає боєць.
Однак небезпека на цьому не закінчилася. MAN продовжував котитися просто на магазин.
«Повернувся, засунув руку в кабіну, смикнув ручник. Стала. Тільки тоді ми відбігли», — продовжує Євгеній.
Забрати автомат, пристебнутий до дверей, він уже не зміг. У вогні згоріли й усі документи. Поки не збили другу «Герберу», до машини ніхто не підходив. Згодом у кабіні почали розриватися патрони.
MAN згорів ущент. Євгеній одразу зателефонував командиру, який попросив зняти відео, а потім сказав: «Нічого страшного. Головне, що ви цілі».
Попри пережите, військовий не вважає відсутність страху ознакою мужності. На його думку, важливо не дозволяти страху керувати своїми діями.
«З людиною, яка нічого не боїться, я б воювати не став. Хто чогось боїться, той поводиться адекватно. Але й страх має бути адекватним», — переконаний Євгеній.
Раніше Арміяinform розповідала історію десантника Тараса, який самотужки опанував ПТРК і з побратимами відбив масований штурм.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.