У Кореї співпали загальносвітові проблеми будь-яких розвинених країн + надзвичайно жорсткі місцеві культурні та економічні особливості.

1. Культ гіперконкуренції Hell Joseon

2. Ринок нерухомості

3. Гендерний конфлікт та роль жінки

4. Робоча культура

5. Соціальний статус та споживання напоказ

Корея пройшла шлях від злиднів до топ-економіки світу за життя всього одного покоління. Це породило культуру, де виживання та успіх залежать від нескінченних перегонів.

Корейські діти проводять у школах та приватних академіях (hagwons) по 12-14 годин на добу. Батьки витрачають шалені суми на репетиторів, щоб дитина вступила до престижного університету.

Коли витрати на виховання однієї дитини стають космічними, сім’ї вирішують або мати одну дитину, або не мати жодної, щоб забезпечити їй конкурентну перевагу.

Вартість житла в Сеулі та прилеглих містах, де зосереджена вся робота є захмарною. Більшість молодих людей не можуть дозволити собі оренду або купівлю квартири, що в корейській культурі є обов’язковою передумовою для створення сім’ї та шлюбу.

Гендерний конфлікт найбільш корейська причина. Попри технологічний прогрес, соціальні очікування залишаються патріархальними. Від жінки очікують, що вона буде успішним професіоналом, але після народження дитини вся хатня робота та догляд за немовлям лягають виключно на неї. Корпорації дискримінують жінок, які йдуть у декрет. Багато кореянок свідомо обирають рух 4B (відмова від побачень, сексу, шлюбу та народження дітей), щоб зберегти свободу та кар’єру.

Корея має найвищий показник робочих годин у світі. Культура hoe-sik (обов’язкові вечері з колегами після роботи) та перепрацювання не залишають фізичного часу на особисте життя.

Люди повертаються додому лише для сну. У Кореї надзвичайно високий рівень соціального тиску. Важливо тримати марку: мати дорогі гаджети, брендовий одяг, подорожувати. Дитина сприймається як фактор, що різко знижує якість життя та соціальний статус батьків.

Японія теж має проблеми, але її коефіцієнт 1,2-1,3 значно вищий за корейський. Корея особлива тим, що тут швидкість змін була надто високою: моральні норми та державна підтримка не встигли адаптуватися до того, що жінки хочуть самореалізації, а економіка стала занадто дорогою для життя.

Уряд Кореї витратив 200 мільярдів доларів на субсидії для молодих сімей, але це ніяк не вплинуло.

Проблема не в грошах, а в структурі суспільства, де людина відчуває себе гвинтиком у машині нескінченної праці.

В Україні багато скаржаться мовляв дітей мало, бо це дорого. Досвід Кореї показує що якби раптово України стала казково багатою і зарплати зросли з $300 до $3000, то клькість дітей зменшилася б ще в 2 рази. К

Коли зарплата стає $3000, година вашого часу коштує дорого. Для жінки (або чоловіка) вихід у декрет на три роки означає втрату не просто якихось грошей, а величезних ресурсів, кар’єрного зростання та соціальних зв’язків. Чим космічніша зарплата, тим космічніше людині обходиться дитина з точки зору її власного життя.

При зарплаті $300 батьки думають “крісло, телевізор…”.

При зарплаті $3000 стандарт дитинства злітає в космос. Дитині потрібна не просто школа, а приватний ліцей. Не просто гурток, а серйозний спорт чи іноземні мови з носіями. Окрема дитяча кімната, гаджети, подорожі.

У бідних аграрних або перехідних суспільствах діти соціальний капітал і допомога на старість. У багатому індивідуалістичному суспільстві про старість дбають пенсійні фонди та інвестиції. Дитина перестає бути страховкою а стає дорогим хобі.

Якщо зарплати в Україні раптово зростуть у 10 разів, ціни на нерухомість у Києві чи Львові злетять так само. В Сеулі молодь не народжує не тому, що вони бідні, а тому, що навіть з високою зарплатою їм потрібно 20-30 років, щоб викупити квартиру, де вистачить місця для 1 дитячого ліжка.