Десять років під чужим ім’ям: чому викриття агентів є зброєю проти російської розвідки

Суспільство

Вона називалася Марією Аделою Куфельдт Рівера.

Представлялася перуанською бізнесвумен, відкрила ювелірний бізнес в Італії та роками спілкувалася з офіцерами НАТО. Насправді за цією біографією стояла російська військова розвідка.

Російські спецслужби не завжди використовують людей у військовій формі, дипломатів або співробітників офіційних установ для отримання інформації. Іноді їхні агенти мають вигляд звичайних підприємців, журналістів, волонтерів чи представників світського суспільства. Вони створюють соціальні зв’язки, формують репутацію, здобувають довіру та поступово наближаються до людей, які можуть володіти цінною для противника інформацією.

Один із найбільш показових прикладів такої діяльності — історія російської агентки ГРУ Ольги Колобової, яка майже десятиліття жила в Європі під вигаданою особистістю Марії Адели Куфельдт Рівери.

Її історію у 2022 році розкрила міжнародна команда журналістів-розслідувачів The Insider, Bellingcat та La Repubblica. Розслідування продемонструвало не лише те, наскільки ретельно російські спецслужби можуть готувати агентів глибокого прикриття, а й те, як за допомогою відкритих джерел можна відновити справжню особистість людини, яка роками приховувала своє минуле.

Від вигаданої перуанки до російської агентки

За легендою, Марія Адела Куфельдт Рівера народилася 1 вересня 1978 року в перуанському місті Кальяо. Її батьком нібито був німець, а матір’ю — перуанка, яка під час Олімпійських ігор 1980 року перебувала в Радянському Союзі. За цією історією, мати залишила доньку на виховання радянській родині та більше не повернулася.

Біографія була продумана так, щоб пояснити її зв’язок із Росією, знання російської мови та водночас надати їй іноземного походження.

У серпні 2005 року жінка спробувала зареєструватися громадянкою Перу. Для цього були використані документи про народження та хрещення, однак перуанські органи реєстрації виявили невідповідності й передали матеріали до прокуратури. Отримати перуанське громадянство їй не вдалося.

Проте це не зупинило операцію. Уже у 2006 році вона отримала російський паспорт на ім’я Марі Адели Куфельдт Рівери.

Згодом жінка з’явилася в Європі. У 2009–2011 роках вона перебувала в Римі та на Мальті, відвідувала Париж і Лондон, розповідала знайомим про навчання гемології та інтерес до ювелірного мистецтва.

У Парижі вона започаткувала власний ювелірний бренд Serein. У 2013 році зареєструвала однойменну компанію в Італії та відкрила магазин у Неаполі.

Це було більше, ніж просто підприємництво. Бізнес став частиною її легенди, яка дозволяла знайомитися з впливовими людьми, відвідувати заходи та формувати потрібне коло спілкування.

За даними розслідувачів, прикраси, які продавалися під брендом Serein і позиціонувалися як власний дизайн, за результатами зворотного пошуку зображень виявилися схожими на недорогі вироби з китайських гуртових онлайн-магазинів.

Отже, навіть зовнішні атрибути успішного бізнесу могли бути лише декорацією для значно масштабнішої операції.

Неаполь: шлях до оточення НАТО

Найважливіший етап її діяльності розпочався в Неаполі, де розташоване Об’єднане командування об’єднаних сил НАТО.

Там Марія Адела поступово стала частиною місцевого світського середовища. Вона відвідувала заходи, організовані НАТО та збройними силами США, зокрема щорічні бали НАТО й Корпусу морської піхоти США.

Її ювелірний магазин згодом перетворився на популярний клуб, який відвідували представники місцевої еліти. Сама жінка також стала секретаркою благодійної організації, серед відвідувачів якої були люди, пов’язані з військовим командуванням НАТО.

За інформацією журналістів, вона мала особисті контакти з багатьма офіцерами НАТО та ВМС США. Деяких із них відвідувала вдома.

Це принципова деталь: її можливості формувалися не через офіційну посаду чи прямий доступ до військової інфраструктури, а через особисті стосунки та соціальну довіру.

Водночас розслідувачі не встановили, чи мала вона фізичний доступ до військових баз НАТО. Так само публічно не було доведено, які саме секретні документи або відомості вона могла отримати.

Проте саме наближення до людей, які працюють у військовому середовищі, вже створювало потенційні можливості для збору інформації.

У розвідувальній діяльності не обов’язково одразу отримувати доступ до секретних документів. Іноді важливими можуть бути звичайні на перший погляд розмови, знайомства, спостереження за поведінкою людей, їхніми професійними зв’язками та колом спілкування.

Саме тому агент глибокого прикриття може роками залишатися непомітним, навіть якщо його справжня мета полягає зовсім не в тому, що він демонструє оточенню.

Як OSINT допоміг встановити справжню особистість

Одна з найцікавіших частин цієї історії — не лише сама шпигунська операція, а й методи, за допомогою яких журналісти встановили, ким насправді була Марія Адела.

Розслідування тривало близько десяти місяців. Команда використовувала відкриті джерела, публічні архіви, документи, отримані через запити на доступ до інформації в Перу, витоки російських баз даних, транспортні та міграційні відомості, а також свідчення людей, які особисто знали жінку.

Фактично журналісти відновлювали її біографію за окремими цифровими слідами.

 Паспортні дані та серійні номери

Однією з перших зачіпок стали російські паспорти, оформлені на ім’я Марії Адели.

Розслідувачі встановили, що вона мала щонайменше три документи — один внутрішній і два закордонні. Їхні номери належали до діапазонів, які раніше фігурували в розслідуваннях щодо інших співробітників ГРУ.

Особливо важливою виявилася схожість номерів її документів із паспортами російських агентів, відомих під іменами Петров і Боширов, причетність яких до російської військової розвідки раніше досліджували журналісти.

Це стало однією з ключових підстав перевірити версію про зв’язок Марії Адели з ГРУ.

Зникнення однієї особистості та поява іншої

Журналісти зіставили дати її перебування в Європі з інформацією про появу в російських базах даних жінки на ім’я Ольга Колобова.

До 2018 року в Москві практично не було цифрових слідів цієї людини. Однак у листопаді того самого року почала з’являтися активність, яка збігалася з періодом, коли Марія Адела вже повернулася до Росії.

Зокрема, Ольга Колобова придбала новий автомобіль Audi A3. Раніше на фотографіях Марії Адели в соціальних мережах також можна було побачити автомобіль цієї марки.

Окремо журналісти дослідили її попередні реєстрації, майнові дані та цифрову активність.

Родинні зв’язки

Ще одним важливим елементом стала інформація про батька Ольги Колобової.

За даними розслідування, він був полковником російських збройних сил і до виходу на пенсію очолював військовий факультет Уральського університету. У його біографії згадувалися закордонні відрядження, зокрема до Анголи, Іраку та Сирії.

Сам факт військової кар’єри батька не є доказом причетності доньки до розвідки. Проте в сукупності з іншими встановленими збігами ця інформація стала додатковою зачіпкою для перевірки її походження.

Нерухомість та фінансові невідповідності

Розслідувачі встановили, що Ольга Колобова придбала дві квартири в Москві в періоди, коли Марія Адела приїжджала до Росії.

Одна з квартир розташовувалася в престижному районі, інша — у житловому комплексі високого класу. Вартість останньої журналісти оцінювали приблизно у 800 тисяч євро на основі порівнянних пропозицій.

Також були виявлені дані про замовлення їжі з робочою адресою, пов’язаною з російським Пенсійним фондом. Це викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування такого способу життя.

Самі по собі майнові дані не доводять шпигунства. Але вони допомогли журналістам перевірити, наскільки реалістичною була офіційна біографія жінки.

Ідентифікація за фотографіями та контактами

Порівняння фотографій Марії Адели з архівним зображенням Ольги Колобової спочатку не дало переконливого результату. Проте розслідувачі не відкинули цю версію через значну різницю у віці фотографій.

Пізніше вони отримали нове зображення Ольги Колобової з російської бази водійських посвідчень. Воно дозволило значно впевненіше зіставити дві особистості.

Вирішальним підтвердженням став збіг фотографії профілю WhatsApp Ольги Колобової із зображенням, яке Марія Адела використовувала у Facebook та Instagram.

Таким чином, журналісти не покладалися на один збіг або один документ. Вони зібрали цілий масив незалежних даних, які взаємно підтверджували встановлену особу.

Чому вона залишила Європу

Окремий епізод розслідування стосується вересня 2018 року.

14 вересня оприлюднили розслідування The Insider та Bellingcat про російських агентів Петрова і Боширова, у якому, зокрема, йшлося про закономірності нумерації паспортів співробітників ГРУ.

Наступного дня, 15 вересня, Марія Адела придбала квиток в один бік із Неаполя до Москви.

Після цього вона більше не повернулася до попереднього життя в Європі.

Через два місяці в її Facebook з’явилося повідомлення про нібито перенесене онкологічне захворювання та хіміотерапію. Для людей, які знали Марію Аделу, це могло пояснити її зникнення з публічного життя.

Однак журналісти встановили, що справжня Ольга Колобова тим часом облаштовувалася в Москві, придбала автомобіль та отримала доступ до дорогої нерухомості.

У грудні 2021 року одна з її європейських знайомих отримала від Марії Адели загадкове повідомлення: жінка писала, що є багато речей, які вона не може і ніколи не зможе пояснити.

Цей епізод став ще одним підтвердженням того, що за вигаданою біографією стояла історія, яку її колишнє оточення не знало.

Чому викриття російських шпигунів має стратегічне значення

Історія Ольги Колобової демонструє: російська розвідка може використовувати не лише технічні засоби стеження, кібератаки чи агентів безпосередньо в державних структурах. Важливим інструментом залишаються люди, які здатні роками будувати довіру та непомітно інтегруватися в потрібне середовище.

Саме тому викриття таких агентів має значення, яке виходить далеко за межі конкретного журналістського розслідування.

По-перше, це руйнування легенди.

Викриття справжньої особистості агента позбавляє його головного інструмента — можливості діяти під чужим ім’ям. Після публікації розслідування люди, які раніше сприймали його як звичайного знайомого, отримують можливість переоцінити власні контакти та повідомити про обставини спілкування відповідні служби.

По-друге, це попередження для потенційних цілей вербування.

Російські спецслужби можуть використовувати особисті знайомства, спільні інтереси, романтичні стосунки, благодійність, бізнес і професійні контакти для наближення до людей, які становлять розвідувальний інтерес.

Публічні історії викриттів допомагають зрозуміти, що загроза не завжди має очевидний вигляд. Звичайне знайомство не є доказом шпигунства, але безпекова культура передбачає уважне ставлення до спроб отримати закриту інформацію або використати особисті зв’язки у власних інтересах.

По-третє, це можливість виявити системні закономірності.

Окремий агент може бути лише частиною більшої мережі. Паспортні серії, способи створення фальшивих біографій, фінансові зв’язки та контакти з іншими відомими фігурантами дозволяють дослідникам виявляти спільні ознаки різних операцій.

Викриття однієї особистості може допомогти перевірити інші підозрілі випадки та встановити зв’язки, які раніше залишалися непомітними.

По-четверте, це позбавлення Росії можливості безперешкодно використовувати міжнародне середовище.

Агенти глибокого прикриття розраховують на те, що їхня легенда залишатиметься переконливою, а минуле — недоступним для перевірки. Коли журналісти відновлюють справжню біографію, демонструють механізм створення вигаданої особистості та документують зв’язок із російськими спецслужбами, така операція втрачає свою невидимість.

Це не замінює роботу контррозвідки, але створює додатковий рівень безпеки.

OSINT як інструмент національної та міжнародної безпеки

Ця історія особливо важлива ще й тому, що її розкрили не внаслідок публічного затримання шпигунки чи офіційного повідомлення спецслужб, а завдяки роботі журналістів-розслідувачів.

OSINT — розвідка на основі відкритих джерел — дозволяє знаходити та зіставляти інформацію, яка окремо може здаватися незначною. Публічні реєстри, архівні фотографії, транспортні дані, соціальні мережі, документи, витоки баз даних і свідчення очевидців можуть утворювати цілісну картину.

Принципово важливо, що якісне OSINT-дослідження не ґрунтується на припущенні, що один збіг автоматично доводить провину. Воно передбачає перевірку гіпотез, зіставлення незалежних джерел, пошук суперечностей та відокремлення встановлених фактів від аналітичних висновків.

Саме такий підхід дозволив відновити справжню особистість Ольги Колобової та показати, як російська військова розвідка могла використовувати вигадану біографію для проникнення в середовище НАТО.

Для України ця тема має безпосереднє значення. Росія продовжує вести проти нашої держави не лише відкриту війну, а й розвідувально-підривну діяльність. Виявлення агентів, які збирають відомості про військові об’єкти, переміщення підрозділів, оборонні спроможності та людей, залучених до ухвалення рішень, є складовою захисту держави.

У цій війні інформація може бути не менш цінною за зброю. Відомості, які противник отримує через одного завербованого співробітника або законспірованого агента, можуть використовуватися для планування атак, визначення цілей, вербування нових джерел і підготовки диверсій.

Тому викриття російських шпигунів — це не просто розголошення чужої таємниці. Це руйнування інструментів, за допомогою яких противник намагається залишатися невидимим.

Історія Ольги Колобової показує: навіть ретельно створена легенда не гарантує анонімності. Іноді десятки, на перший погляд, не пов’язаних між собою цифрових слідів можуть розкрити те, що роками намагалися приховати спецслужби цілої держави.

Залишити відповідь