Водночас небагато інформації відомо про дружин видатних українців. 

Вирішив доповнити книгу про Михайла Грушевського розповіддю про його дружину, яка виявилася моєю далекою родичкою. Про це я писав у своїй книзі-дослідженні “Родинний портрет в оправі часу. Родовід Лідії Новоженець із Політилів» (2020).

Адже дружина – це надійний тил чоловіка, передусім політика, громадського діяча, науковця. Від дружини значною мірою залежить, наскільки успішно, продуктивно й самостійно чоловік зможе працювати.

Дружина нерідко стає для чоловіка не лише опорою, а й порадницею та соратницею. Такою була і Марія Грушевська.

Тому без неї і портрет самого Михайла Грушевського буде неповним. Недарма Михайло Грушевський присвятив дружині свою найголовнішу працю — “Історія України-Руси”.

Марія-Іванна Грушевська (у дівоцтві Вояковська) народилася 8 листопада 1868 року у селі Підгайчики біля Зборова (нині – Тернопільський р-н Тернопільської обл.) у священичій родині.

Батько – місцевий парох о. Сильвестр Вояковський, мати – Кароліна з дому Зємбович.

У віці двох років Марія втратила батька, після чого вони разом з мамою переїхали до Тернополя. Там вона здобула початкову освіту, а згодом ще навчалася у школах Підгайців, Станиславова (нині – Івано-Франківськ) та Кракова. Закінчила вчительську семінарію у Львові та була скерована на роботу до Скали над Збручем (нині – смт Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області).

Але з 1893 року вона вже повертається до Львова, де отримала посаду вчительки-практикантки польської Першої міської жіночої виділової школи ім. Королеви Ядвіги. Зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Грушевським Марія Вояковська познайомилася на одному із заходів руської (української) громади. Відбулося це чи не в перші дні його приїзду до Львова.

Як відомо, Михайло Грушевський прибув до Львова очолити новостворену університетську кафедру “Всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи” саме 29 вересня 1894 року – в день свого народження. Тоді йому виповнилося 28 років.

26 травня 1896 року Марія Вояковська вийшла заміж за Михайла Грушевського. Місцем одруження молодята свідомо обрали Скалу, де раніше вона працювала вчителькою і мешкала її сестра Олімпія, заміжня за місцевим парохом.

Після одруження з Грушевським Марія Вояковська покинула вчительську працю й подружжя осіло у Львові. Вона перекладала художні твори з чужих мов, писала статті на мистецькі теми, організовувала разом із Наталею Кобринською перші українські дитячі садки на галицьких землях, співала в хорі товариства “Боян”, вела листування із Соломією Крушельницькою.

21 червня 1900 року в молодої сім’ї народилася донька Катерина. Грушевські поміняли помешкання, збудували власну віллу на вул. Понінського, 6, де прожили неповних 12 років. Тепер у цьому будинку за адресою вул. Івана Франка, 154 – Державний меморіальний музей Михайла Грушевського.

Під час російської окупації Львова у лютому 1915 року Михайла Грушевського було заарештовано і відправлено в заслання до Симбірська. Марія разом із 14-річною донькою поїхала за ним. Під впливом революційних подій у березні 1917 року родина Грушевських повернулася до Києва і поринула в українське відродження.

У 1917 році Марія ввійшла до складу Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва, була скарбником Українського національного театру. Вважалася першою леді, оскільки Михайло Грушевський був головою УЦР.

Після першої поразки національно-визвольних змагань родина Грушевських від 1919 року перебувала в еміграції (Прага, Париж, Женева, знову Прага). Від осені 1920 року мешкали у Відні. У березні 1924 року на офіційне запрошення Всеукраїнської академії наук Грушевські прибули до УСРР та оселилися в Києві у будинку на вулиці Паньківській, 9 (тепер тут – Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського).

Після повернення до радянської України Грушевський прожив ще десять років.

24 листопада 1934 року він помер за загадкових обставин – від сепсису (зараження крові) внаслідок простої операції на карбункулі, проведеної в санаторії Кисловодська (тепер – Ставропольський край, Росія). По суті, це було політичне вбивство, організоване радянськими спецслужбами, які здійснювали жорсткий нагляд за вченим.

Доньку Марії Катерину заарештували 10 липня 1938 року та згодом засудили за “сприяння антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою встановлення фашистської диктатури”.

Марія писала листи з проханням про перегляд справи у різні інстанції (навіть до Сталіна), однак безрезультатно. За документами КДБ Катерина померла 30 березня 1943 року в Темниківському виправно-трудовому таборі (Темлазі) на території Мордовської АРСР.

Останні роки життя Марії Грушевської були затьмарені втратою чоловіка, репресіями проти доньки та постійним психологічним тиском. Вона померла у віці 79 років 19 вересня 1948 року в Києві, де влада вселила до колишнього кабінету Михайла Грушевського стороннє подружжя, що, за свідченнями, створювало для неї нестерпні умови життя.

P.S. Про родинний зв’язок

Історія Марії Грушевської для мене — не лише сторінка біографії дружини видатного українського історика. Вона торкається й історії моєї родини.

Братом Марії був Сильвестр Вояковський (молодший), син якого – Микола одружився з Анною-Юлією Левицькою, сестрою моєї бабусі по материнській лінії. Так через шлюб переплелися долі нашої родини та родини Вояковських, до якої належала Марія Грушевська.

До речі, Микола Вояковський, як і його батько та дід, був священником і дослужився на еміграції в Німеччині аж до апостольського візитатора, адміністратора УГКЦ та генерального вікарія для українців греко-католиків (1948—1949).

Можливо, саме такі несподівані перетини родинних історій і допомагають нам відчути, що велика історія України складається не лише з відомих імен та дат, а й з доль людей, чиї життєві шляхи колись перетнулися.

НА ФОТО: Марія та Михайло Грушевські у рік одруження