Трохи більше як тиждень тому Путін заявив: «Ми не погрожуємо і не збираємося погрожувати країнам Європи». 18 вересня він запевняв, що Росія «не має агресивних намірів щодо Європи». А вже наступного тижня Данія підвищила рівень кіберзагрози через виявлену підготовку російських диверсій, європейські спецслужби попередили про нові російські операції, а США повідомили союзникам про можливий план атак дронами з цивільних суден у Середземному морі.

Паралельно російські дрони порушували повітряний простір Румунії та Молдови, російський гелікоптер — Польщі, відбулася провокація біля данських військових кораблів, а над країнами Балтії винищувачі традиційно перехоплювали безпілотники.

Нардеп Микола Княжицький вважає, що Путін явно йде ва-банк: одночасно підвищує рівень ескалації ударами по цивільних об’єктах в Україні та намагається розхитувати Європу страхом перед війною.

Паралельно у соцмережі Х набирає обертів кампанія «Я німець (поляк, іспанець, датчанин і так далі), і Росія не мій ворог». Боти вперемішку з реальними людьми переконують європейців, що Росія ні на кого не нападе. А лідери двох політичних партій, які сенсаційно набирають голоси на місцевих виборах у Німеччині, вже обіцяють припинити допомогу Україні.

Росія від самого початку цієї війни не розглядала Україну як кінцеву мету. Кремль прямо заявляв, що воює із Заходом — Європою та США. Оголошений наприкінці 2021 року ультиматум спрямовувався до США та Європи, і в ньому фактично йшлося про перегляд усієї системи європейської безпеки. Україна мала стати лише першим кроком, який планували швидко пройти за сакральні «три дні», а далі мали початися розмови про «усунення першопричин конфлікту», але вже з європейцями.

Символічно, що саме на третій день вторгнення, 26 лютого 2022 року, те саме «РИА Новости» опублікувало заздалегідь підготовлену статтю про перемогу Росії над Україною. Швидше за все, це була автоматична публікація запланованого раніше матеріалу. Та оскільки вже тоді було зрозуміло, що перемоги не буде, її довелося швидко видалити.

Але тепер європейцям пропонують зробити те, чого не вдалося зробити російській армії: здатися самим і переконати те саме зробити українців. Тому що «Росія не мій ворог», а Путін «не має агресивних намірів щодо Європи».

На п’ятому році повномасштабної війни стратегія Путіна у веденні війни фактично звелася до сподівання на диво. Удари по цивільній інфраструктурі України розглядаються ним як спосіб впливу на українців, які мають натиснути на владу та прийняти капітуляцію. Фактично йдеться про політичні зміни, внаслідок яких до влади мають прийти люди, лояльні Путіну.

Незрозуміло, звідки вони можуть узятися в сучасній Україні, але Кремль сподівається на це диво.

Те саме відбувається і в гібридній війні проти Європи. Чим більше Росія вдається до диверсій і погроз новим вторгненням, тим сильнішими стають антиросійські настрої в Європі. І якщо праві популісти почнуть активно їх використовувати, то нинішні Мерц і Макрон на їхньому тлі виглядатимуть ледь не поміркованими.

У 2026 році війна остаточно зайшла в глухий кут і втратила будь-який сенс. Не здатний перемогти Україну військовим шляхом, Путін змушений шукати нові способи продовження війни. І якими б жахливими вони не були, жоден із них не наближає Росію до перемоги.

Як сказав один із найближчих союзників Росії, президент Казахстану: «Природа війни проти України не зовсім зрозуміла багатьом, у тому числі й для нас».

Питання лише в тому, коли це нарешті зрозуміють у Росії.