Лисиць у Києві дедалі частіше помічають не лише на околицях, а й серед міської забудови. Тварин приваблюють доступна їжа та нові умови життя, однак іноді їхня поведінка може викликати занепокоєння. «Вікенд» пише чи варто боятися міських лисиць і як діяти при зустрічі з ними.

За словами провідного наукового співробітника Інституту зоології імені Шмальгаузена НАН України Віталія Смаголя, за роки повномасштабної війни кількість лисиць в Україні зросла вп’ятеро — з 40 до приблизно 200 тисяч. Однією з причин він називає припинення полювання та відсутність контролю за чисельністю хижаків. Також побільшало шакалів — майже вдесятеро, а вовків — удвічі.

Через збільшення популяції тваринам бракує місця у природному середовищі, тому вони частіше шукають їжу поблизу населених пунктів. Крім того, молоді лисиці, які не стикалися з полюванням, поступово втрачають страх перед людьми.

«Якщо раніше лисиця бачила людину, то чітко знала, що треба ховатися, втікати. Зараз лисиці, особливо молоді, не бачили полювання. Звичайно, вони не бояться людей, не реагують на людину як на чинник небезпеки», — пояснює науковець.

Чи небезпечно зустріти лисицю в місті

Основна небезпека, пов’язана з лисицями, — сказ. Віталій Смаголь наголошує, що тварина може бути заразною навіть без видимих ознак хвороби. Тому під час зустрічі з нею не можна наближатися, гладити чи годувати.

Водночас сама поява лисиці в місті не означає, що вона хвора. Михайло Сторожук, старший рятувальник Kyiv Animal Rescue Group, пояснює, що тварин можуть змушувати залишати звичні місця не лише нестача їжі та територій, а й вибухи та обстріли.

До міста також приходять хворі або травмовані лисиці. Наприклад, через коросту вони втрачають шерсть і шукають тепла, а проблеми із зубами заважають добувати їжу в природі. Натомість біля людських осель легше знайти харчування.

«Якщо зустріли лисиць в місті, просто йдіть повз і не чіпайте. Не намагайтесь встановити контакт, не наближуйтесь! Нормальна дика лисиця найімовірніше втече», — радить рятувальник.

Насторожити має ситуація, коли тварина сама наближається до людей, поводиться незвично лагідно або, навпаки, проявляє агресію, намагається кусатися чи кидається на перехожих і собак. Це може бути ознакою сказу, хоча причиною також може бути інша хвороба або звикання до людей.

У таких випадках Михайло Сторожук радить звертатися до санітарно-епідеміологічної служби або Kyiv Animal Rescue Group. Якщо лисиця загинула, про це можна повідомити відділ боротьби зі сказом на вулиці Волинській, 12. За можливості тіло тварини варто передати фахівцям для аналізу.

Чи зміниться ситуація після війни

Подальша ситуація з лисицями залежатиме, зокрема, від того, чи відновлять полювання для регулювання їхньої чисельності, вважає Віталій Смаголь. Водночас він зауважує, що поведінку диких хижаків у великих містах досі недостатньо досліджено, тому Україні варто звернути увагу на досвід європейських агломерацій.

На кількість лисиць також впливає відсутність попиту на хутро. Якщо за радянських часів мисливці могли отримати за лисячу шкірку 80–100 рублів — понад половину зарплати інженера, — то зараз хутро майже не має комерційної цінності.

Ще одним способом боротьби зі сказом є вакцинація диких тварин. До повномасштабної війни для цього розкладали спеціальні м’ясні приманки з препаратом усередині. Нині, за словами науковця, такі заходи проводять у значно менших масштабах.

У 2024 році українські державні структури також отримали звернення від Європейської федерації мисливства та збереження природи (FACE), яка об’єднує близько семи мільйонів мисливців із 37 країн. Організація звернула увагу на необхідність розв’язання проблеми сказу в Україні. За словами Смаголя, це питання може порушуватися і під час євроінтеграції.

Водночас Михайло Сторожук сподівається, що після війни в Україні збережеться мораторій на полювання. Він нагадує, що до міст приходять не лише лисиці, а й косулі, зайці та інші дикі тварини. Як приклад наводить Лондон, де лисиці вільно пересуваються міськими вулицями, та польські міста, де можна зустріти диких кабанів.

Чи можна приручити лисицю

Дана Джамалая з Київщини сама утримує чорно-буру лисицю. Тварина живе у вуличному вольєрі, хоча іноді заходить до будинку. За словами жінки, лисиці люблять прохолоду, тому постійне перебування у теплому приміщенні їм не надто комфортне.

Вона припускає, що лисиць у містах не обов’язково стало набагато більше — можливо, люди просто частіше помічають їх завдяки камерам і смартфонам. Крім того, через зміну нічного ритму життя міста та проблеми з вивезенням сміття тваринам легше знаходити їжу.

Джамалая наголошує, що лисиці зазвичай обережні й намагаються уникати людей. Як приклад вона згадує експеримент генетика Дмитра Бєляєва з одомашнення лисиць, у результаті якого вдалося отримати тварин, дружніших до людини. Схожі зміни, за її словами, спостерігають і в міських лисиць у Великій Британії.

Водночас жінка закликає не підгодовувати диких тварин і не намагатися встановлювати з ними контакт. Це може бути небезпечно як для людей, так і для самих лисиць.

Окремо Дана застерігає тих, хто хоче завести лисицю вдома, орієнтуючись на відео із соціальних мереж. Насправді такі тварини мають специфічний запах, часто мітять територію, можуть тікати та кусатися, якщо їм щось не подобається.

Тож під час зустрічі з лисицею на вулицях Києва найкраще рішення — не наближатися до неї та не намагатися годувати чи приручати. Навіть якщо тварина поводиться спокійно, вона залишається дикою і потенційно може бути переносником сказу.

«Київщина 24/7» також повідомляла, що у Святошинському районі столиці, неподалік станції метро «Академмістечко», волонтери врятували колонію рукокрилих, яка оселилася в одній із житлових квартир. Загалом із помешкання вилучили 381 кажана.

Читайте також: Звичний ритм серед пожовклих трав: у Чорнобильському заповіднику показали життя коней Пржевальського восени

Фото: з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.