… Жили з онуком Іваном, та він заявив, що хоче з дружиною жити окремо. Як я не намагалась його переконати, та він не хоче і слухати. Чи то образився на нас, чи його проти нас налаштовує його дружина – не знаю. Але вони ж без нас пропадуть, та й нам буде самотньо у великій квартирі. Буду до доньки в Литву дзвонити, хай приїжджає і сама з ним говорить.

Ірина, моя донька, поїхала за кордон, коли Іванку було лише 5 років. З чоловіком у неї життя не склалось. Він пив та грав в азартні ігри, виносив речі з дому, от вони й розлучились. Поїхала, бо треба було сина якось підіймати. Ми Іванка виховували, ростили, були йому за тата і маму. Спочатку в школі, а тоді в університеті були поруч. Донька постійно надсилала гроші, то ж нужди Іван і м не мали ні в чому. Тато Івана про нього і не згадував ніколи, т й чому доброму такий батько навчити може.
Зараз Іван працює економістом і забезпечує себе сам, хоч Іра і надсилає нам гроші. Онук купив собі машину за свої кошти. Ми дуже тішились з його успіхів. От наш Іван вирішив, що пора йому свою сім’ю мати. Привів до нас свою дівчину, Настю, знайомитись. Вона мені не сподобалась відразу. Задиркувата, часто лишалась в нас на ніч, допомогти ніколи не хотіла.

Якогось ранку встаю, а вона в халатику на кухні чай п’є.

Кажу, – давай-но, допоможи мені сніданок приготувати.
– Не вмію я готувати, – заявляє.
– Як же ти збираєшся чоловіка годувати?
– Чай з бутербродами зранку, а потім на роботі поїсть. Та й кафе з ресторанами зараз повно, можна там поїсти. Для чого цілими днями біля плити стояти?

Ви уявляєте що сказала? Я аж обімліла. Та мій Іван пропаде з такою жінкою, як вона його одними лиш бутербродами буде годувати.

Дзвоню до доньки та кажу:
– Ірино, ти думаєш з цим щось робити? Твоя майбутня невістка і не планує нічого робити.
– Мамо, не лізь. Вони самі розберуться як їм жити.
Я онуку сказала, що як він на тій Насті одружиться ми йому нічим допомагати не будемо. Та онук мене не послухав, і за місяць відгуляли весілля. Ми на святкуванні були, це ж все-таки наш єдиний онук, якого ми з дитинства доглядали й любимо. Донька не змогла приїхати, лише привітала і надіслала грошовий переказ. Вона в Литві влаштовує особисте життя, пообіцяла приїхати згодом.

Ми сподівались, що після весілля молодята житимуть з нами, але вони сказали, що вирішили купити власне житло. Трохи батьки Насті допоможуть, трохи мама Івана, ще додадуть подаровані на весілля гроші та куплять своє. Як же це? Вони ж там з голоду помруть з такою господинею, як Настя. Я б їм щось готувала та й Настя біля мене потроху навчилася б чогось. Але ж ні. Хочуть окремо і все!

Що ми тільки не говорили, як не просили, та вони переїхали. Купили двокімнатну квартиру ще не в старому будинку і роблять ремонт. До нас приїжджають рідко, Іван все більше дзвонить. Не знаю, що робити в цій ситуації, бо ми дуже сумуємо одні. Що порадите?