Ексклюзив

Україна опинилася на порозі безпрецедентної освітньої кризи. Замість звичних черг до дитячих садків — порожні коридори, замість гамірних  шкіл — замки на дверях. Війна та глибока демографічна яма стрімко скорочують кількість дітей. Уже за кілька років першокласників стане менше на третину, а система освіти зіштовхнеться з викликом, якого не бачила за всі роки Незалежності. Хто вчитиметься в українських школах завтра і  скільки навчальних закладів закриють?

Демографічне падіння: мінус 33% першокласників

За офіційними прогнозами заступниці міністра освіти і науки Надії Кузьмичової, до 2029/2030 навчального року кількість першокласників скоротиться на 30–33% порівняно з 2025/2026 роком. Проте справжній мінімум очікується пізніше. За даними Міністерства юстиції, лише за перше півріччя 2026 року кількість новонароджених в Україні впала ще на 16% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Якщо ж порівнювати з довоєнними показниками, народжуваність скоротилася майже вдвічі. Покоління, яке з’являється на світ під підзвуки повітряних тривог сьогодні, піде до школи у 2033 році. І саме тоді система відчує найпотужніший удар.

Наочно ілюструє глибину прірви той факт, що в Україні на одного новонародженого наразі припадає троє померлих.

Глибина кризи різниться залежно від регіону:

• Прифронтові області: На Донеччині народжуваність впала вдвічі, у Запорізькій області — втричі.
• Умовно безпечні регіони: У Вінницькій, Тернопільській та Львівській областях кількість новонароджених зменшилася на 20%.
• Наповнюваність класів: Середній показник по країні становить 15,7 учня (у Тернопільській області — 12,9, у Києві — 25,7).

Привид 90-х у столиці: чому навіть на Печерську зачиняються дитсадки

Першими кризу відчули заклади дошкільної освіти. За останні десять років мережа дитсадків в Україні вже скоротилася в 1,3 раза — із 15 тисяч до 11,6 тисячі. За даними МОН, до 2027 року кількість дітей віком від 1 до 6 років зменшиться з 881 тисячі до 570 тисяч (ще мінус 35%). Заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова прямо називає цю ситуацію безпрецедентною.

Навіть у Києві, де історично записати дитину в садок було квестом від моменту народження, уперше за часи Незалежності з’явилися вільні місця для всіх охочих. За чотири роки повномасштабної війни кількість дітей-киян віком до 6 років скоротилася на 36,6% — з 141,3 тисячі до 89,6 тисячі осіб. Загальний контингент вихованців комунальних садків впав на третину.

За даними порталу КМДА та дослідження ЛУН, у 9 з 10 районів Києва дитсадки заповнені понад 87% (у Голосіївському — 97,5%, в Оболонському — 95,7%). Проте в престижному Печерському районі ситуація аномальна: на 26 садків припадає лише 1800 місць, але навіть вони порожніють, через що п’ять закладів змушені були тимчасово призупинити роботу. Батьки обирають приватні заклади або ж виїжджають, залишаючи комунальні садочки напівпорожніми.

Своєю чергою, за три роки такі великі міста, як Одеса, Харків, Запоріжжя та Житомир, втратили приблизно по 10 тисяч вихованців дошкілля кожне.

Замкнене коло малокомплектних шкіл: грошей не буде?

Якщо за 30 років Незалежності кількість школярів в Україні зменшилася з 7 мільйонів до менш ніж 4 мільйонів, то мережа шкіл скорочувалася значно повільнішими темпами. Свій внесок зробила масова міграція під час повномасштабної війни. Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії (ЦЕС), зараз понад 1 мільйон українських дітей шкільного віку перебувають за кордоном, а ще близько 300 тисяч — на тимчасово окупованих територіях.

Сьогодні середня наповнюваність класів в Україні становить лише 15,7 учня (у Тернопільській області — 12,9, у Києві — 25,7). Понад 60% українських шкіл розташовані в сільській місцевості, хоча в них навчається лише третина від загальної кількості учнів.

Утримувати заклади, де в класах сидить по кілька дітей, держава не має змоги. Державні правила стають жорсткими: освітня субвенція більше не фінансує зарплати вчителів у школах, де навчається менш ніж 60 учнів. Для малих громад це означає вирок.

Оптимізація неминуча. Як не зруйнувати освіту остаточно?

Спеціалісти в галузі освіти наголошують: масове закриття чи реорганізація малокомплектних шкіл — це не забаганка уряду, а вимушений крок. Невеликі сільські школи часто просто нездатні надати школярам якісні знання, забезпечити комп’ютерні класи, лабораторне обладнання чи конкурентні умови для педагогів. Проте цей процес не має перетворюватися на сліпе «різання по живому».

«Оптимізація шкіл залишається складним викликом для громад. Вони здебільшого змушені самостійно ухвалювати рішення щодо реорганізації чи укрупнення шкіл, хоча не завжди мають для цього достатньо досвіду, експертизи та ресурсів. Саме тому громадам потрібна системна державна підтримка — як організаційна й адміністративна, так і методична. Не менш важливим є й комунікаційний аспект. Держава має активніше пояснювати суспільству причини оптимізації та її переваги, адже спротив виникає саме через брак інформації», — розповіли в одній зі шкіл на Київщині.

До того ж реорганізація в умовах війни вимагає дотримання суворих безпекових критеріїв.

«У нас насправді зараз питання не тільки того, щоб створити велику школу. Ще має бути укриття, ще має бути нормальна дорога для того, щоб довозити учнів, і ще мають бути шкільні автобуси», — наголошує освітня експертка та співзасновниця ГО «Смарт Освіта» Іванна Коберник.

Що далі?

Скорочення кількості дитсадків та шкіл є невідворотним процесом в Україні. Головний виклик для держави — знайти крихітний баланс між економічною ефективністю витрачання бюджетних коштів і конституційним правом кожної дитини на якісну та безпечну освіту, особливо у прифронтових громадах.

Якщо оптимізація відбудеться без належного забезпечення навчальних закладів,  демографічний спад лише посилиться.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: Фріпік

Читайте також: Куди йдуть бюджетні мільярди Києва та громад області: благоустрій, місцева влада та освіта